— Мені не подобаються жінки, які йдуть, я віддаю перевагу жінкам, які приходять.
Його посмішка розсіяла будь-які сумніви щодо того, що останнє речення він мав на увазі в непристойний спосіб.
«Прокляття, — подумала Шарлі, — чому ти поперлася до цієї халупи зовсім одна? Тому що тут бігають лише малі діти, з якими ти можеш впоратися? Ось тобі й один із таких діточок!»
— Я шукаю декого, — сказала вона, ігноруючи його коментар, — дівчину. Зростом десь метр сімдесят, зі світлим волоссям брудного відтінку, худорляву, на її лівій руці...
— Що це має означати? Ти лесбійка? — хлопець став перед нею. — Чи втекла твоя дочка? Опиши її докладніше. Можливо, я її вже трахнув.
Шарлі відчувала дедалі сильніше бажання дати потворній пиці цього неприємного хлопця кілька ляпасів. Та насправді вона прийшла сюди не для жорстокого поводження з дітьми, крім того, він виглядав досить сильним.
«Не хвилюйся, — подумала вона, — він ще дитина, шмаркач без манер».
— Здається, твої батьки забули тебе навчити гарних манер, — сказала вона.
— А хіба ти тут не для цього? Показати тобі, яких саме манер я хотів би навчитися?
Досить! Шарлі спробувала протиснутися повз хлопця, але він схопив її за руку і тримав неймовірно міцно. Ні, це вже точно не дитина! Потім він штовхнув її назад. Вона спіткнулася і вчепилася за поруччя, інакше б упала на сталеві краї бетонних сходів. І хоч вона дуже вчасно встигла схопитися за поруччя, але при цьому все одно набила кілька синців.
Прокляття!
Ніхто не знав, що вона пішла сюди, жодна людина, навіть Вебер. Оце вона гарно вляпалася! Вона швидко піднялася на ноги і вже збиралася щось сказати, коли почула голос, що був гострий, мов ніж.
— Залиш жінку в спокої, Кралле!
Шарлі озирнулася. Там стояла дівчина в тонкому пальті з чорним волоссям без натяку на зачіску, прикритим червоним беретом. Хоча її обличчя виглядало досить мило, з кирпатим носом і величезними карими очима, хлопець, здавалося, поважав її. Можливо, через великий ніж у її руці.
— О, наша маленька Вікі, — сказав він, але це звучало не так невимушено, як, мабуть, він хотів. — Що це тут таке? Ви заснували новий клуб? Жінки допомагають жінкам?
— Я просто не хочу, щоб ти, хтивий ідіоте, відправив до нас поліцію через те, що облапав якусь жінку. Тож злізай і відпусти її, — на останніх словах вона вказала кінчиком ножа у бік виходу.
— Ой, у злої Вікі є ніж! Як я її боюся!
— Я б на твоєму місці боялася. Чи ти вже забув, що дівчата можуть зробити за допомогою ножа? Я можу це зробити так само добре, як і Алекс!
— Алекс, ця тупа лесбійка, — сказав хлопець і сплюнув. Дівчина на ім’я Вікі ніби зачепила його чутливий нерв. Навіть та широка посмішка зникла з обличчя Кралле.
— Алекс, — запитала Шарлі, — це дівчина?
Вона бачила, як Вікі раптово знітилася й замовкла. Її рятівниця, очевидно, сказала більше, ніж вона хотіла. Проте хлопець раптом став балакучим. Хай яким би він виглядав дурним, але у нього, здавалося, був справжній інстинкт, коли йшлося про те, щоб завдати шкоди іншим.
— Це та, кого ти шукаєш? — сказав він і раптом почав чемно говорити із Шарлі. — Александра Райнгольд? Можливо, твій опис їй підходить. На жаль, дорогої Алекс зараз немає вдома, інакше я хотів би познайомити вас із цим стервом...
— Кралле, замовкни!
— А хрін тобі! Хто тебе вчив манер? Потрібно чемно відповідати, коли тебе питають дорослі!
Шарлі спробувала розвіяти страхи дівчини.
— Тобі не треба боятися, — сказала вона, — я хочу допомогти твоїй подрузі.
— Якщо ти із соцдопомоги, то можеш випаруватися просто зараз, — прошипіла Вікі. — Знаємо ми вашу допомогу!
— Можливо, поліцаї послали її вперед, — сказав Кралле. — Алекс якось причетна до тієї справи в «КаДеВе»? Я подумав, що вона та її маленький єврейський друг мають до цього якесь відношення.
Дівчина з ножем раптово втратила самовладання.
— Ти хоч знаєш, про що патякаєш? — кинула вона хлопцеві. — Ти взагалі знаєш, що там трапилося, дурний товстуне? Забирайся геть, поки я не вирізала тобі другу дірку у сраці!
Кралле знизав плечима й пішов.
— І ти теж забирайся, — сказала дівчина Шарлі, — і забудь, що тобі щойно сказав той ідіот.
— Але я дуже хочу допомогти Александрі. Ти знаєш, де я можу її знайти? Вона пошкодила руку, і я думаю...
— Ти не чула? Ти маєш піти! Забирайся! — майже закричала Вікі. Ніж в її руці затремтів, скидалося на те, що вона в будь-який момент повністю втратить самоконтроль. Шарлі не хотіла ризикувати, позаяк ніж виглядав доволі загрозливо.