За десять хвилин вони сиділи у кафе «Ашингер». Шарлі хотіла піти прямо до «замку», в реєстраційний відділ, щоб більше не витрачати даремно час, ані хвилини, ані секунди, але Гереон наполіг, щоб вона спочатку спокійно розповіла йому цю історію й витерла сльози. І коли вона побачила своє обличчя в дзеркалі жіночого туалету в «Ашингері», Шарлі зрозуміла, що це була гарна ідея. Їй знадобилося кілька хвилин, щоб підправити макіяж, а коли вона повернулася, напої вже були на столі: чай з лимоном — для неї, чорна кава, як завжди, — для нього. Гереон пив каву в будь-який час доби, навіть варив її вечорами. Для Кірі принесли дві фрикадельки. Щойно її господар поставив тарілку на підлогу, вона накинулася на неї. Собака з’їла фрикадельки за рекордний час, тож потім ще цілковито присвятила себе облизуванню тарілки. Шарлі посміхнулася. Принаймні ненажерлива собака, що повністю заслуговувала так називатися, змогла викликати у неї посмішку.
Вона зробила ковток чаю, знову перемішала цукор, а потім заговорила. Вона розповіла Гереону про залякану дівчину в її кабінеті, про роботу Вебера, про грубого сержанта, про галас у коридорі через застреленого поліцейського — і, нарешті, про фатальну помилку, яку вона зробила.
Реакція Гереона була не такою, як вона очікувала.
— Ти залишила дівчину з вулиці в кабінеті без нагляду?
— Я не підозрювала, що станеться щось подібне. Я була біля дверей...
— Ти втратила її з поля зору. Що, якби вона взяла зі столу ніж для листів й напала на тебе...
— На столі у Вебера немає ножа для відкривання листів.
— Ти знаєш, що я маю на увазі.
— Гереоне, не починай зараз. Я знаю, що облажалася. Але ця дівчина... з нею щось було не так. Вона страшенно боялася. Я подумала, що це через сержанта, можливо, у неї просто страх перед уніформою.
— Нічого дивного! Якщо вона поранила поліцейського своїм ножем, у неї є всі підстави боятися! Поранення поліцейського не є дрібним правопорушенням. Навіть якщо у мене іноді виникає відчуття, що це так сприймають у цьому місті.
— Я не вірю, що вона справді напала на офіцера, свідок міг це вигадати. Поки що у всякому разі жоден поліцейський не повідомляв про такий інцидент.
— Гей, Шарлі, розплющ очі! Ця нахаба здається небезпечною. Коли я думаю про те, що могло статися з тобою через того звіра...
— Вона не звір. У неї була порізана рука, хто знає, що вона пережила. Коли я думаю про тих дітей на старій фабриці...
— Ох, Шарлі, Шарлі! — зітхнув Гереон. — Не варто жаліти таких людей, це не входить до наших обов’язків. А для судді чи прокурора це видається ще менш можливим.
Вона мимоволі потягнулася до цигарок.
— Що значить не варто жаліти? Я просто хочу зрозуміти, що відбувається! Ти допоможеш мені її розшукати зараз чи ні?
Шарлі запалила «Юно» і глибоко вдихнула. Вона помітила, що знову сердиться. Гереон заспокійливо підняв руки.
— Звичайно, я тобі допоможу, — він дістав із піджака блокнот та олівець. — Отже, її прізвище Райнгольд...
— Александра Райнгольд. Не думаю, що мені на фабриці збрехали. Той хлопець добре проводив час, поки дразнив цю дівчину, Вікі, і здавав інформацію про Алекс. Здається, він ненавидить дівчат.
Гереон кивнув.
— Ти маєш невеликий шанс дізнатися, звідки вона.
— Ось чому я запросила тебе сюди. Ходімо прямо в реєстраційний відділ і переглянемо адреси всіх Райнгольдів у Берліні.
Він виглядав скептично.
— Це якщо вона з Берліна...
— Гереоне, моя ситуація вкрай відчайдушна. Я сама не знаю, чи знайду колись цю дівчину. Тож, будь ласка, зроби мені послугу: не шукай скрізь ложку дьогтю, просто спробуймо! У мене немає іншого варіанта.
— Ти маєш рацію, — кивнув він. — Але хіба ти думаєш, що зможеш вразити Вебера, доставивши цю Алекс до нього додому?
— Принаймні я виправлю свою помилку, чи не так? Крім того, ця дівчина потребує допомоги. Я нечасто бачила стільки відчаю на такому юному обличчі.
— На цій роботі треба вміти вимикати свою симпатію! Бачиш, куди це веде. Такий мудак, як твій начальник Вебер, тільки й чекає, поки ти зробиш таку помилку. Щоб він нарешті міг написати щось негативне у твоїй особовій справі. Він хоче зіпсувати твою кар’єру, він хотів цього із самого початку.
Вона знизала плечима.
— Є також юристи, які думають про мене значно краще.
— Так, але не вони вирішують твою подальшу кар’єру.