Рат піднявся ескалатором зі станції метро й закурив. Йому дістався схід. Поки Шарлі перевіряла п’ять родин, де насправді була зареєстрована дівчина на ім’я Алекс, Рат мав працювати зі списком Райнгольдів у Фрідріхсгайні. Перш ніж знову вийти з-під землі на Штраусбергерплац, він знову перевірив свій блокнот. Перша адреса була на Андреасштрасе, недалеко звідси.
У своєму рішучому розкаянні Шарлі нагадала йому про той день майже рік тому: день, коли вона провалила іспит. Не склала іспит — вислів, якого насправді не існувало в її світі. Навіть тоді вона знайшла розраду в роботі на самоті, вона просто сіла і зробила другу спробу. «Так тяжко, дівчинко моя», — подумав він, коли все почалося знову, і вона сиділа над книжками до пізньої ночі. Він відчував до неї величезну любов у ті години, коли міг дивитися на неї так, що вона цього не помічала. І водночас її наполегливість, що межувала з упертістю, налякала його. Ось і зараз вона була сповнена рішучості виправити свою помилку, і не заспокоїться, поки не зробить це.
Він пішов вулицею Андреасштрасе й подивився на номери будинків. Ця територія не викликала приємних спогадів. Недалеко, на будівельному майданчику на Коппенштрасе, де давно стояла нова будівля, у Рата відбулася жахлива суперечка з Йозефом Вільчеком, дрібним шахраєм, від тіла якого йому потім потрібно було позбутися. Цю справу він поклав до «мокрих риб», нерозкритих справ, після того як саботував розслідування вбивства таким чином, щоб ніхто не зміг пояснити обставини смерті Вільчека. Принаймні він так думав. Доки Йоганн Марлоу випадково не згадав у розмові прізвище Вільчек. Це була одна з причин, чому Рат не зміг відмовити гангстеру в його бажанні, навіть не бажаючи шукати Рудого Г’юго. Принаймні, і Рат віддав у цьому належне Йоганну Марлоу, це була перша спроба за майже два з половиною роки використати інспектора для своїх цілей. Поки що все було навпаки: одного разу це Рат попросив Марлоу про послугу. І відтоді він мав перед ним ще більшій борг.
Він озирнувся. Той бар, у задній кімнаті якого Доктор М. планував зустрітися з Г’юго Ленцом у понеділок увечері, проте марно чекав на нього, мабуть, був зовсім поруч. Справді, це не та місцевість, де Шарлі зараз варто було б гуляти одній.
На Лангенштрасе мерехтлива неонова вивіска боролася з настанням темряви. «Передпокій купідона». Це була кнайпа. Для кримінальної тусовки вона справляла доволі пристойне враження. Можливо, саме так і мала виглядати кнайпа, де часто бував Йоганн Марлоу.
Рат зупинився. Він подивився на свій список адрес, а потім на вивіску бару. «До біса, — подумав він, кладучи блокнот назад у кишеню, — Райнгольди Шарлі можуть зачекати». Він кинув сигарету в стічну канаву й попрямував у бар.
Старий єврей не встиг вибратися з будівлі вокзалу, його вже наздогнали та загнали в кут. Двоє чи троє перехожих озирнулися, раптово поспішаючи спуститися на платформу, а касир схилився над касою й ніби перераховував здачу. Ґольдштайн щойно зійшов з ескалатора в хол і побачив, як губи єврея ворушаться під білою бородою, ніби він бурмотів молитву. Потім він перестав бурмотіти й відкрив рота.
— Чи не можете ви відійти вбік, щоб я міг повернутися до метро, — ввічливо сказав він.
— Воно тільки для німців, — сказав червонопикий з найбільшим ротом, той, хто першим почав цю гру, трохи товстуватий чоловік, і постукав пальцем по грудях єврея. — Хто тобі сказав, що ти можеш їздити потягом?
— У мене є квиток, — сказав «чорний капелюх», витягуючи квиток з кишені, наче люди в уніформі були інспекторами.
— Хіба ти недочуваєш? Тільки для німців! Йди пішки!
Це сказав уже не ватажок лайнових сорочок, а один з його худорлявих друзів. Він сильно штовхнув єврея, і той наштовхнувся на руки товстого ватажка.
— Гей, Іцигу! Не торкайся мене! — червонопикий відштовхнув старого так, що той не встояв на ногах, і струсив уявний бруд зі своєї сорочки.
— Ну, що ж, — сказав сухорлявий чоловік і сухо, але відчутно болісно ляснув по руці «чорного капелюха», який усе ще тримав свій квиток, — ти не хочеш вибачитися перед паном шарфюрером{48}?
Очі єврея перелякано бігали туди-сюди, від одного до іншого.