Цього було досить. Ґольдштайн вирішив втрутитися.
— Чому б вам просто не відпустити цього чоловіка додому? — запитав він голосно.
Чотири пари очей втупилися у нього. Ґольдштайн запалив «Кемел» якомога спокійніше, наче йому не було чого боятися чотирьох головорізів. На мить вони фактично втратили дар мови, дивлячись один на одного, а потім на чоловіка з цигаркою. Такого з ними, мабуть, ще ніколи не траплялося.
— Хто тут ризикує отримати розпухлу губу? — спитав червонопикий, який першим повернув собі здібність говорити.
Ґольдштайн шукав достойну відповідь. Він хотів як слід образити цих чотирьох покидьків, але не бажав провокувати бійку; він просто хотів, щоб вони залишили «чорного капелюха» у спокої.
Поки погляд його мучителів був звернений на Ґольдштайна, єврей кинувся праворуч, зробив напрочуд швидкий подвійний розворот і вже втік з будівлі. Четвірка здивовано дивилася йому вслід.
— Поговоримо з тобою пізніше! — червонопикий шарфюрер пригрозив кулаком Ґольдштайну, що здалося трохи комічним, а потім вийшов услід за своїми трьома друзями на вулицю.
— Авжеж, козел, — прогарчав Ґольдштайн і вирушив за ними. Він втрутився, тепер він у грі. Коли він вибрався нагору, єврей уже перетнув вулицю. Його переслідувачі почекали, поки червонопикий наздожене його, а потім розділилися і теж перетнули вулицю, затиснувши старого з двох сторін. «Чорний капелюх» зиркнув праворуч і ліворуч, а потім повернувся до парку, який вимальовувався позаду нього, — стіна листя, освітлена вуличними ліхтарями, і лише темрява позаду неї.
Вони загнали його в кут.
Ґольдштайн, якому в дитинстві казали ніколи не ходити через парк МакКаррен, коли настали сутінки, не мав жодного уявлення, чому чоловік це зробив, можливо, дерева нагадали йому галицькі ліси{49}, чи він просто сподівався, що зможе сховатися там у кущах, але старий зник у темряві між двома самшитами. На якусь мить «коричневі сорочки» тупо дивилися з вулиці, а потім стрибнули за ним.
— От лайно! — вилаявся Ґольдштайн і став на бордюр. Йому довелося пропустити три-чотири машини, щоб перетнути вулицю.
Які джунглі! Єврей кинувся у глиб парку, його переслідувачі швидко покрокували за ним. Ґольдштайн вирішив піти гравійною стежкою, принаймні тут хоча б були ліхтарі.
Чоловік курив у машині. Рат помітив його, коли виходив з кнайпи. Там він дізнався небагато, але принаймні вони купили йому пива. Власник кнайпи, очевидно, за інструкцією Марлоу, показав Рату простору кімнату за їдальнею і туалетами. Три квадратні барні столи, які там стояли, ідеально підходили для ігор у скат{50}, але їх також можна було використовувати для конференцій або великих банкетів, якщо зіставити разом. Найпомітнішим був письмовий стіл. Коли Рат побачив там телефон, то одразу зрозумів, що стоїть в одному з численних кабінетів Йоганна Марлоу. Г’юго Ленц мав з’явитися тут учора ввечері. Учора опівдні Рудий Г’юго востаннє відвідав зал «Купідона», і відтоді хазяїн його не бачив. Він нібито не знав жодних уподобань чи особливостей чоловіка, лише його пристрасть до ставок на коней: він регулярно відвідував іподром в Карлсгорсті{51}. Припущення Рата про те, що «Північні пірати» могли перехопити та викрасти Г’юго Ленца перед «Купідоном», власник кнайпи спростував: «Пірати» були надто боягузливі, щоб навіть ступити у Фрідріхсгайн.
Але чоловік, схоже, помилився.
Рат перетнув вулицю, не звертаючи уваги на автомобіль і його пасажира. Але коли він опинився поруч, то відкрив пасажирські двері й сів усередину. Чоловік за кермом дивився на нього широко розплющеними очима.
— Гей, — сказав він, — це вам не таксі.
Рат витяг свій поліцейський жетон. Чоловік хотів відкрити двері, але тут відчув на скроні холодний ствол «Вальтера» й завмер.
— Не рухайтеся, — сказав Рат. — І, будь ласка, зачиніть двері.
Чоловік послухався.
— Джонні, — сказав Рат. — Знову на свободі?
— Ми знайомі?
— Як давно це було. Поліція моралі. Бруно Вольтер.
Здавалося, що Джонні так сильно намагався його пригадати, що вертикальна зморшка на його лобі могла б утримати монетку.
— Ти був викидайлом, чи не так? — продовжив Рат. — Хіба не ти зробив кар’єру, спостерігаючи за ворожими кварталами?
— А вам хіба дозволено так зі мною поводитися?
— Мені байдуже, я просто зроблю це і все, — Рат трохи сильніше притиснув дуло «Вальтера» до його скроні. — Ти один із «Північних піратів», чи не так?
— А ви — поліцейський, що вийшов із того сараю «Бероліни». Як мені це розуміти?