— Тобі не потрібно нічого розуміти, тобі поставили питання, на які потрібно відповідати, це зрозуміло?
Чоловік кивнув.
— Г’юго Ленц зник, — сказав Рат. — І є чимало людей, які вважають, що це «Північні пірати» змусили його зникнути. Скільки вечорів ти тут сидиш? Ти слідкував за Рудим Г’юго і навів на нього своїх?
— Своїх? Навіщо нам це робити?
— А навіщо ламати спину наркоторговцю? Навіщо розводити багаття в газетному кіоску?
— Ми просто повертаємо те, що «Бероліна» забрала в нас.
— І йдете по трупах.
— Це ми йдемо по трупах? Хай йому грець, комісаре, я сиджу тут, тому що Руді Гьоллер зник. Лапке вважає, що це «Бероліна» вбила його.
— Щура Руді?
Джонні кивнув.
— Але ми розберемося самі, нам не потрібно залучати поліцаїв.
— І чому, на вашу думку, за цим стоїть «Бероліна»? Наскільки я знаю, це не якийсь щурячий клуб, який вбиває інших людей. «Бероліна» дотримується кодексу честі.
— Ну, Рудий Г’юго чи інші члени його клубу не бруднять свої руки, можливо, так і є. Але ж ви повинні знати, хто зараз у місті...
— Не кажи загадками.
— Що, на біса, ви, поліцаї, взагалі чуєте? Ви хіба не чули, що в місті з’явився американський вбивця? Хто його замовив? Хто може йому платити? Вже точно не «Північні пірати». Можливо, вам варто ще трохи поспілкуватися з чесними джентльменами із «Бероліни».
— Чим, як ти думаєш, я щойно займався? — Рат показав на кнайпу. — «Північним піратам» там приписують різні брудні справи. У будь-якому разі тобі краще переконатися, що ніхто з них не помітить, як ти тут вештаєшся.
Рат відчинив двері.
— І ще одне. Передай своєму босові, що ми не бажаємо, щоб тут, у Берліні, розпочалася війна кримінального світу. Скажи йому, щоб він зберігав спокій, інакше повернеться до в’язниці, не встигне й оком змигнути.
За конусами світла від ліхтарів усе було чорне й темне. Вітер шелестів у вітті дерев, а під ногами хрустів гравій. Він не зустрів жодної душі. Він майже думав, що він — єдина людина в цій нічній глушині, коли почув крик.
Крик болю.
Він прислухався, але брязкіт електрички по коліях, що були недалеко, заглушив усе інше, навіть шелестіння дерев. Ґольдштайн наосліп пішов у напрямку, звідки, як йому здалося, долинув крик. І тут він побачив їх.
Вони стояли на маленькій галявині, усі четверо; «чорний капелюх» опинився посередині. Ґольдштайн розпізнав їхні обриси у світлі від ліхтаря та довгі тіні на траві. Єврей намагався втекти з галявини.
— Чого ви, шкоціми{52}, не відпустите собі старого з миром, — докоряв він їм.
— Коли спілкуєшся з німцями, говори німецькою! Це Німеччина!
Один із трьох худих «коричневих сорочок» зробив крок уперед і знову вдарив єврея ногою. Старий охнув і зігнувся, хапаючи ротом повітря. Здавалося, що удар потрапив йому прямо в живіт. Другий вдарив його в підборіддя, і старий упав навзнак, а його капелюх впав на траву.
Ґольдштайн зійшов із гравійної доріжки на м’який газон, його кроків уже не було чутно. Чоловіки були настільки захоплені своєю жертвою, що навіть не помітили прибулого. Товстун порався зі своєю ширінькою.
— Дайте трохи місця, хлопці, я хочу помочитися.
Інші засміялися й відійшли вбік. Єврей, що лежав на землі, не ворухнувся, було чути лише його стогони. Товстун щойно витягнув свій член зі штанів, коли Ґольдштайн підвищив голос. Він був щасливий, що більше не потрібно бути обережним у виборі слів. Тепер вони могли отримати те, на що заслуговують!
— Ну ви й лайнові сорочки, — обізвався через галявину. — Хто насрав на вашу уніформу, що вона стала такою коричневою?
Усі четверо обернулися, тільки старий був зайнятий собою. Товстун з великим ротом тримав член в руці і тупо дивився в темряву. На їхніх обличчях можна було прочитати більше шоку, аніж здивування, але враз вони розслабилися.
— Не вірю власним вухам, — сказав червонопикий, все ще стоячи з розстебнутими штанями. — Чи хтось втомився від свого життя?
— Це той нещодавній балакун!
— Я думаю, що це іноземець, він не знає, з ким має справу, йому потрібен гарний урок.
— Я точно бачу, з ким маю справу: з боягузливими мамзерімами{53}, які учотирьох нападають на старого. І я навіть знаю, що в одного з них великий живіт і маленький член. Чи не так, червонопикий? Сховай свого малюка, перш ніж загубиш його у темряві!
Товстун засунув член назад у штани й несамовито возився з ґудзиками. Старий єврей знову підвівся, він стояв на колінах на галявині й, здавалося, міркував, блювати чи ні. Четвірка повністю звернула свою увагу на Авраама Ґольдштайна.