Вона подивилася на Бенні. Нарешті вони знову змогли поговорити.
— Дідько, — сказав він, — що тут роблять поліцаї?
— Можливо, ми десь увімкнули сигналізацію.
— Схоже, вони нас чекали. Наче спеціально чекали, щоб зловити нас на місці злочину.
— Спочатку вони повинні нас упіймати.
— Так, — усміхнувся Бенні. — Ти збіса добре втікаєш, Алекс, я завжди це знав. Але де ти навчилася керувати ліфтом?
— У «Вертгаймі» в мене був закоханий один хлопець-ліфтер.
Він штовхнув її в бік і розсміявся, хоча вона не жартувала. Роман із впертим залицяльником ледь не коштував їй роботи. Роботи, яку вона все одно втратила через пів року.
Ліфт зупинився, і двері відчинилися, показавши п’ятірку на протилежній стіні.
— Виходьте, панове, — сказала Алекс.
— Хіба не краще піднятися на один поверх вище?
— Так, але підемо сходами. Тоді поліцаї почнуть шукати не на тому поверсі.
Бенні кивнув.
— Краще, якщо ми розійдемося. Ти підеш на поверх вище, а я — на один нижче?
— Ми підемо окремо?
— Я не впевнений щодо поліцаїв, — сказав Бенні. — Я не знаю, скільки їх, ми повинні змусити їх розділитися, і тоді у нас буде шанс.
Перед боєм він завжди говорив, наче якийсь генерал. Якби ситуація не була настільки серйозною, Алекс засміялася б.
— Змусимо їх розділитися, — сказала вона. — А потім?
— Я поняття не маю, — знизав плечима Бенні. — Якось виберемося звідси. У такій великій будівлі має бути декілька можливостей для втечі.
— Добре. Коли ми зустрінемося?
— Щойно вийдемо звідси. Біля казкового фонтана. Щогодини.
Алекс кивнула:
— Ну, тоді удачі, побачимося надворі, — вона знову подивилася на нього, а потім побігла сходами на шостий поверх. Алекс чула, як її кроки та кроки Бенні віддалялися далі й далі. Нагорі вона зупинилася перед дверима ліфта й подумала, куди тепер іти. Це було лише питанням часу, коли нічний сторож увімкне світло і на шостому поверсі. Та поки що було темно. Алекс вперше використала свій ліхтарик за весь вечір, посвітивши на циферблати над ліфтами. Крайній праворуч уже почав рухатися і якраз проходив другий поверх. Значить, вони наближалися. Вона не могла більше втрачати час.
Алекс кинулася на поверх універмагу, шукаючи інший шлях для відступу чи принаймні місце, де можна сховатися. Її ліхтарик пронісся червоно-білою плиткою на підлозі та порожніми скляними буфетами. Кафетерій «КаДеВе», серце нового відділу харчування. Алекс перетнула поверх, йдучи повз полиці, заповнені банками з мармеладом. А потім раптово зупинилася. Алекс шукала прохід у побіленій фанерній стіні, заставленій такою кількістю полиць, що її тимчасовий характер був майже непомітним. Нарешті вона знайшла маленькі непоказні дверцята за торговою стійкою, там був доволі простий замок, який можна було легко відкрити. Вона прослизнула всередину і знову зачинила двері. Одразу за ними шлях перегородив стос дощок, і все приміщення було схожим на будівельний майданчик. Яку продукцію тут продаватимуть, було поки незрозуміло, адже більшість полиць ще треба було зібрати. Алекс перетнула кімнату й знайшла двері зі сходами, що вели нагору.
Вона не знала, куди йти, знала лише одне: вона нізащо не потрапить до рук переслідувачів. Відтоді, як вона жила на вулиці, це було її найважливіше правило: ніколи не дозволяй поліцаям себе зловити! Вже шість місяців вона боїться, що поліція може забрати її та звинуватити у смерті Бекмана. Або, що ще гірше, вони можуть її допитувати й катувати, поки не дізнаються, що це Карл застрелив того довбаного нациста. А його сестра стояла поруч і все бачила. І була у всьому цьому винною. Принаймні Алекс так іноді думала: що саме вона зробила свого брата вбивцею. І знову все в ній запротестувало проти цього, тому що без усього того лайна з «Червоним фронтом» Карл взагалі не мав би рушниці й не зміг би стріляти у Бекмана.
Але у нього вона була. І він стріляв.
Алекс вимкнула ліхтарик і прислухалася. Вона чула голоси, в цьому не було жодних сумнівів. І ці голоси ставали голоснішими. Вони були нагорі. Звісно, поліцаї прочесали й шостий поверх, вони були не настільки дурні, щоб їх було можливо обдурити ліфтом, залишеним на п’ятому. Пару разів блимнуло, а потім і тут загорілося світло. Алекс інстинктивно відійшла до темних сходів, хоча бар’єр будівельного майданчика і закривав її від інших очей. Принаймні поки що.