— Люди повинні використовувати інший бік вулиці, тоді вони не заважатимуть нашій роботі!
— Але... тіло лежить за церквою...
Було достатньо одного красномовного погляду, і поліцейський зробив те, як йому наказали: зібрав пару колег і заблокував ними тротуар. Перехожі бурчали, коли сині мундири просили їх перейти на той бік вулиці, але послухалися. Старший інспектор із задоволенням замугикав щось собі під ніс, а потім помахав Крістель Темме, стенографістці, і провів її навколо церкви. Служба пошуку вже працювала, і це виглядало так, наче дорослі чоловіки шукали в саду на Великдень писанки. А найбільша писанка наче була захована в кущі, перед яким стояли двоє чергових та чоловік в уніформі.
Бьом підійшов до поліцейського, який різко відсалютував, коли побачив його поліцейське посвідчення.
— Сержант Ромеч, 50-й відділок, до ваших послуг, пане старший інспекторе.
Бьом кивнув і подивився на кущі, які були висаджені всього за кілька метрів від церкви, щоб позначити початок паркової зони. Мертвий лежав за густим кущем дроку{58}. Чоловік був в уніформі з пов’язкою зі свастикою, як незадоволено відзначив Бьом. Виглядав як ще одна жертва того, що останнім часом занадто багато людей плутають з політикою.
— Хто знайшов тіло? — запитав Бьом, і Крістель Темме, яка вже дістала свій блокнот, почала занотовувати. Всім було відомо, що стенографістка записувала все, навіть якщо хтось запитував час.
Поліцейський знизав важкими плечима.
— Анонімний дзвінок в наш відділок, — сказав він.
— Який це відділок?
— Доповідаю: 50-й, пане старший інспекторе.
Бьом кивнув і подивився на труп.
— І? Що ви думаєте? — запитав він сержанта, який був помітно здивований таким прямим запитанням. Зрештою, він був тут не для того, щоб думати, він це точно розумів, а для того, щоб пильнувати та звітувати.
— Ну, — сказав Ромеч, — я б сказав, що це міг бути хтось із «Червоного фронту».
Бьом кивнув.
— Хоча вони під забороною.
— Так точно, пане старший інспекторе. Хоча вони під забороною. Але ми знаємо, що «червоні» все одно продовжують діяти.
— А тепер залиш це постійне стояння по стійці струнко. Ми тут не на подвір’ї казарми.
— Так точно, пане старший інспекторе!
Проте сержант Ромеч з 50-го відділку одразу спростував свої слова і ще раз різко виструнчився. Бьом похитав головою.
Нарешті помічник інспектора Грабовські, який вийняв камеру з машини вбитого, вийшов із-за рогу й розгорнув штатив. Йому не знадобилося багато часу, щоб підготувати камеру.
— Непроста перспектива, — сказав він. — Хіба вбивця не міг залишити його біля церкви?
Бьом зупинився. Лише зараз він побачив калюжу крові на церковній стіні, саме там, де нава{59} з’єднувалася з трансептом{60}, у темному кутку. Хороший спостерігач, цей помічник інспектора. Начальник схвально хмикнув. Ось і все. Не варто занадто хвалити цю молодь, інакше вони швидко зазнаються. Бьом показав на праву ногу мерця. Черевик наче луснув, з кульового отвору витікла коричнево-червона неапетитна маса, кров забризкала гамаші.
— Не забудьте зробити кілька крупних планів цієї стопи!
Грабовські виглядав засмученим. Але він кивнув і взявся до роботи.
— Бьом, а ось і ви! — Кронберг з відділу криміналістики підійшов до нього, розмахуючи посвідченням особи зі свастикою на обкладинці. Це був членський білет СА з фотографією, як у паспорті, на якій було зображено обличчя мертвого.
— Цього чоловіка звати Герхард Кубіцькі, — сказав керівник групи судово-медичних експертів.
— І, очевидно, він був нацистом.
— А точніше: роттенфюрером СА, — кивнув Кронберг.
— Мене завжди бентежать ці дивні нацистські звання — він був великим цабе?
— Скоріше, середньої ланки.
— Тож нацист середнього рівня, — Бьом показав на калюжу крові в тіні церковної стіни. — Здається, його притягли сюди від церкви, чи не так?
Керівник відділу криміналістики кивнув.
— Можливо, щоб сховати тіло, — сказав він. — Але це не єдина відстань, яку подолав цей чоловік. Ходімо зі мною!
Бьом пішов за Кронбергом до відбитку взуття, який криміналіст заповнював свіжозамішаним гіпсом.
— Сліди, — без потреби пояснив Кронберг, — ми вже зіставили один з них зі слідами жертви; він тягнув свою ногу.
— Не дивно, з такою травмою.
— Схоже, він сам дійшов до церкви. Ми простежили відбитки його взуття назад до галявини, розташованої далі в парку, — Кронберг витягнув зі свого халата бляшанку й відкрив її. — А ось це... — сказав він так театрально, ніби витягував кролика з циліндра в оранжереї, — ...ми знайшли на цій галявині.