Грабовські, здавалося, збирався ще щось сказати, але потім прикусив язика і продовжив збирати камеру. Бьом залишив його там і підійшов до доктора Шварца, для якого тіло трохи витягнули з кущів.
Судмедексперт зміг підтвердити їхні попередні висновки.
— Його підрізали, як дикого кабана, — сказав Шварц у своїй знаменитій співчутливій манері. — Певно, в процесі були пошкоджені якісь внутрішні органи.
— Як давно він мертвий?
Шварц знизав плечима.
— Я не вимагаю точності до хвилини, — пообіцяв Бьом.
— Я б сказав, що він мертвий вже не менш як десять годин, — доктор продовжував уважно дивитися на труп, ніби намагався повернути його до життя. — Хоча це не означає, що він не отримав свої травми набагато раніше. Ймовірно, потрібен був певний час, щоб він стік кров’ю до смерті. Судячи з кількості крові, яку він втратив, його серце, мабуть, билося ще досить довго.
— А постріл у ногу?
— Нешкідливий, — це прозвучало так, ніби Шварц говорив про застуду. — Це доволі боляче, і людина може шкутильгати все життя після такої травми, — сказав він. — Але в іншому випадку... З таким пораненням чоловік міг би дошкутильгати до найближчої лікарні та отримати без проблем лікування, хоча...
— Хоча що? — запитав Бьом.
— Я не впевнений, що там його б прийняли зі щирим ентузіазмом.
— Що ви маєте на увазі?
Шварц вказав на пов’язку зі свастикою.
— Найближча лікарня, — сказав він, — це лікарня єврейської громади.
Бьом кивнув. У цей момент почався дощ. Доктор дав знак трунарям, які вже нетерпляче чекали неподалік, і останки Герхарда Кубіцькі зникли в цинковій труні.
Майстерня розташовувалася далеко на півночі, але перспектива невдовзі знову мати можливість їздити на власній машині змусила його терпляче витримати довгу поїздку на метро. У другому класі не було особливо людно, більшість тих, хто їхав цим маршрутом, задовольнялися третім. Рат дістав портсигар зі свого пальта й підпалив «Оверштольц». Він подумав про слова Бьома: скупника Каллвайта перед смертю катували. Чи була у «Бероліни» якась таємниця, яку хотіли дізнатися «Північні пірати»? Це своєю чергою могло означати, що Г’юго Ленц, можливо, сидів у якомусь підвалі на півночі Берліна, де його тероризували «Пірати». Згадуючи попередній брифінг у відділі вбивств, Рат відчув щиру вдячність Йоганну Марлоу за те, що він доручив йому невелике розслідування. Принаймні йому було про що подумати, поки він нудьгував у «Ексельсіорі»: про таємниче зникнення Рудого Г’юго.
На якусь мить Рат справді повірив, що Геннат довірить йому виявлення трупа в Гумбольдтгайні, але потім цю справу отримав Бьом, на додаток до того мертвого скупника. Здавалося, Вайс добре проінструктував Будду: будь ласка, не довіряйте комісарові Рату справи про вбивства до подальшого розпорядження! Хоча Будді й потрібні були люди за такої кількості смертей, якими зараз займався відділ «А». Зрештою, напевно, Шарлі мала рацію, і спостереження за Ґольдштайном було формою затримання, за якою Вайс хотів зустрітися з ним особисто. Навряд чи можна було інакше пояснити завдання, з яким Геннат відіслав його назад до «Ексельсіора».
Кондуктор попросив квитки, і Рат показав своє поліцейське посвідчення. Потяг вже був у Веддінгу. Рату треба було доїхати до кінцевої зупинки на Зеєштрасе, а звідти ще потрібно було їхати майже два кілометри трамваєм. Отже, десь аж за горизонтом, як кажуть берлінці.
Через пів години він нарешті дістався до місця призначення. При денному світлі майстерня виглядала бруднішою, ніж її запам’ятав Рат. Він перетнув двір і увійшов всередину крізь широко відчинені сталеві двері. На нього ніхто не звернув уваги. На підйомній платформі стояв «Мерседес», під яким працював механік, а ще четверо чоловіків стояли навколо знятого блоку двигуна й обговорювали якусь технічну проблему. Рат чутно кашлянув, проте це не справило жодного враження. Він озирнувся довкола, підняв великий гайковий ключ із забрудненого мастилом столу, підняв його якомога вище й вдарив ним об бетонну підлогу. Такий металевий гонг виявився голоснішим за будь-який інший шум у залі, і чоловіки обернулися, щоб подивитися на нього.
— Що вам тут потрібно? — запитав один із групи довкола двигуна. — Прийом замовлень — у сусідньому офісі.
— Мені не потрібно робити замовлення, я хочу забрати свою машину.
— Тоді вам теж треба в сусідній офіс.
Офіс був безлюдним. Рат подивився на годинник. Час вийшов, він не міг змусити Ґрефа вічно чекати в «Ексельсіорі». Він натиснув на дзвінок на столі, проте нічого не сталося. Після того що здалося цілою вічністю, він почув, як десь спускають воду у туалеті, і з підсобної кімнати вийшов чоловік з нудьгуючим виглядом та з автомобільною газетою в руці.