— Знаєте, як це, — сказав він, — коли ти пхаєш свою дупу в цю систему, а потім з тобою так поводяться?
— Яку систему? Ви маєте на увазі нашу державу? Нашу демократію?
— Я нічого не маю на увазі. Думайте, що хочете!
— Ми вже змогли встановити особу загиблого хлопчика, — різко сказав Ланге. — Йому було лише п’ятнадцять років.
На обличчі поліцейського не було жодних ознак каяття, провини чи занепокоєння, навіть жодних ознак тривоги.
— Бенджамін Зінґер, це ім’я вам про щось говорить?
Кушке похитав головою.
— Він утік з притулку імені Марії Шутц близько року тому. Там його вважали проблемною дитиною. Відтоді він жив на вулиці, до поліції ще не потрапляв.
Ніякої реакції від Кушке. Після свого бездумного вибуху раніше, він, ймовірно, вважав за краще мовчати.
— Встановити особу загиблого вдалося лише завдяки анонімному дзвінку. Одна дівчина назвала нам ім’я хлопчика і попросила, щоб його поховали належним чином. Так ми спочатку знайшли дитячий будинок, а в морг звідти змогла приїхати монахиня. Сестра Агата відразу впізнала свого колишнього вихованця.
Ланге замовк і якийсь час дивився на Кушке. Тим часом поліцейський і справді сидів на стільці, як бідолашний грішник.
— Та дівчина, яка дзвонила нам, могла бути другим грабіжником з «КаДеВе», вам так не здається?
Кушке нічого не відповів.
— Я розмовляв по телефону з колегами з відділу пограбувань. Тепер вони також припускають, що спільником могла бути дівчина.
— Хтозна, — незворушно сказав Кушке. — Але він був схожий на хлопчика.
— Ви бачили другого грабіжника? Ви ще не казали нам цього.
— Ви лише запитали мене, що сталося в галереї. А той шмаркач був на вулиці!
Ланге нашкрябав ще одну нотатку в папці й помітив, наскільки Кушке був збентежений. Як виявилося, свідок інциденту в «КаДеВе» справді був. Анонімний дзвінок повідомив їм правду.
— Ця дівчина повідомила нам щось іще, — продовжив Ланге, уважно стежачи за реакцією Кушке. — «Це було вбивство, — сказала вона, — ви, поліцаї, вбили Бенні!»
— Гей, Гереоне, нарешті ви тут! — Ґреф підвівся, щойно Рат вийшов із ліфта, та звільнив місце за столом. — Я сиджу тут, наче на розжареному вугіллі. Як гадаєте, який скандал влаштував нещодавно пес? На щастя, коридорний його вивів на вулицю. За пристойні чайові.
— Тварині це мало допомогти.
— Тварині допомогло. Але не людині, — голос помічника інспектора прозвучав незвично напружено. — Вибачте, немає часу на впорядковане передання варти, мені спочатку потрібно в туалет!
І з цими словами Ґреф рушив геть. Рат похитав головою й подивився на Кірі, яка знову вмостилася під столом.
— Ти таке бачила? — запитав він собаку. — Як людина може бути такою метушливою?
Рат сів за стіл і відкрив блокнот, який учора заповнив абстрактними візерунками у своїй нерішучій спробі наслідувати письменника. На відміну від нього, сумлінний Ґреф, який навіть мусив пригнічувати позиви до сечовипускання під час виконання службових обов’язків, ретельно робив записи. Вчора вдень і, мабуть, також сьогодні вранці, судячи з дати та часу. Помічник комісара записував усе, що відбувалося навколо кімнати 301, навіть з точністю до хвилини фіксуючи відвідування номера покоївкою та офіціантом. Відповідно до записів, Ґольдштайн залишав свій номер лише один раз від учорашнього ранку, і все виглядало так, ніби вони зіпсували перебування американця в Берліні.
Ґреф повернувся з туалету набагато спокійнішим, ніж коли виходив п’ять хвилин тому.
— Що за година, — сказав він. — Можна було б зловити машину, але це зайняло б до біса багато часу.
Рат лише кивнув. Йому не хотілося вдаватися в подробиці. «Ганомаг» навіть не впорався з маршрутом від Райнікендорфа до Кройцберга без пригод. Коли світлофор на Інваліденштрасе знову загорівся зеленим, двигун просто захлинувся і чинив опір усім спробам його запустити. Лаючись, Рат відсунув цю коробку подалі на узбіччя, пройшов кілька метрів до залізничної станції «Штеттін» і зателефонував звідти в майстерню. Минув деякий час, перш ніж на тому кінці дроту з’явилася потрібна людина. «О, це паливопровід, — сказав механік Гайнц, який, здавалося, їв бутерброд, навіть коли розмовляв по телефону. — Хіба я не пояснив вам цього?» Він не пояснив, і тому Рат дізнався всю правду про свою орендовану машину лише по телефону: «Ганомаг» час від часу мав тенденцію витрачати забагато бензину, а потім захлинатися. У таких випадках досвідчений водій зменшував діаметр паливопроводу за допомогою хомута, який спеціально для цього лежав у бардачку. Рат зробив, як йому сказали. І після недовгих митей впертості машина знову завелася. Але машиною також було не дуже приємно керувати: на холостому ходу ця коробка так сильно хиталася вперед-назад, що Рат навчився боятися кожного червоного світла.