— У будь-якому разі, — підсумував судовий радник, — детектив-інспектор Небе з відділу пограбувань хотів би терміново поговорити з вами. А тоді вам слід звернутися до відділу вбивств...
— Відділу вбивств? — це були перші слова, які вдалося вимовити Шарлі. Чого хотів від вас, колего, відділ «А»?
— До помічника інспектора... Ланге, — продовжив Вебер. — Я б радив вам швидше вирушати в дорогу. Бажано встигнути до того, як «Алекс» закриється.
Судовий радник Вебер більше не намагався приховати свою усмішку.
Райнгольд Ґреф замислено сидів над текою з документами, яку йому надав Бьом. Тека з департаменту внутрішніх справ, політичної поліції. Політики не заводили досьє на Герхарда Кубіцькі, але вони вели досьє на загін СА, членом якого він був кілька місяців. Там були вказані якісь сутички з комуністами, серйозних випадків поки що не було. До цього часу.
Він закрив портфель і відсунув його, подивився на пустий стіл Гереона Рата. Чи справді це було більш захоплююче, ніж сидіти в «Ексельсіорі»? Він хоча б міг подихати там свіжим повітрям, принаймні час від часу. Але Вільгельм Бьом, схоже, більше не хотів випускати його з кабінету, йому постійно приносили нові справи, а старший інспектор їздив містом зі своїм шофером. Йому здавалося, що Райнгольд Ґреф тепер має страждати від настроїв Бьома від імені Гереона Рата. У минулому, коли той ще був помічником комісара, він добре працював з начальником. Ті часи, очевидно, минули.
Почувся стук, і Еріка Фосс просунула голову в двері.
У її руках була папка, яку вона поклала на стіл Ґрефа.
— Новини у справі Кубіцькі, — сказала вона. — Цього разу з відділу «Е».
Ґреф притягнув теку до себе й з цікавістю поглянув на обкладинку.
— Людина з СА, яка опинилася під прицілом митниці? — запитав він у Фосс. — Наш чоловік був сутенером?
Секретарка знизала плечима.
— Поняття не маю. Це ще не було зареєстровано.
Ґреф відкрив папку і присвиснув крізь зуби.
— Нічого собі, — сказав він, — сто сімдесят п’ятий{63}. Попався у відомому закладі.
— Нацист-гей? — не могла приховати цікавості Еріка Фосс. — Я думала, що ті люди проти такого роду речей.
— Теоретично проти, — сказав Ґреф. — На практиці все інакше. Хіба ви не чули? Кажуть, що новий начальник штабу СА є гомосексуалістом.
Фосс похитала головою.
— Якби тільки фюрер про це знав, — сказала вона й знову зникла у приймальні.
Ґреф подивився їй услід. Вона мала на увазі це в іронічному сенсі чи ні? Він переглядав папку і дивувався. Бари, куди часто заходив Кубіцькі, були одними з перших місць, які нацисти одразу б закрили, якби мали на це владу. Але вони цього не зробили. Коли помічник інспектора повністю прочитав досьє Кубіцькі, він наказав підключити його до політичної поліції.
— Помічник інспектора Ґреф, відділ убивств, — сказав він. — Чи не могли б ви надіслати мені все, що стосується берлінських загонів СА та гомосексуалізму?
Через пів години на його столі накопичилися нові папки. Ґреф зітхнув і взявся до роботи. Він щойно відкрив першу теку, як на його столі задзвонив телефон.
— Ґреф, відділ вбивств.
— Я прочитав ваше звернення. У газеті. Ви шукаєте свідків?
Отже, полуденні газети вже опублікували статтю.
— Правильно, — сказав помічник інспектора. — Ви щось бачили?
— Я точно знаю, що сталося в Гумбольдтгайні.
Ґреф мимоволі випростався й витяг олівець.
— Отже, — сказав він, — що саме?
— Коричневий мудак отримав по заслугах, ось що сталося!
— З ким я розмовляю?
— Моє ім’я — не твоє собаче діло. Ви, поліцаї, в союзі з нацистами! Соціал-фашисти!
Ґреф онімів. Він шукав потрібну відповідь, але не зміг її придумати. А тоді справа була вирішена: анонім поклав слухавку.
Шарлі знала Артура Небе ще з часів своєї роботи у відділі «А». Геннат час від часу викликав до відділу вбивств начальника відділу пограбувань, який на той час ще був офіцером по боротьбі з наркотиками. Нещодавно він розкрив вражаюче вбивство шофера і отримав за це похвалу у пресі. Вправний детектив, але трохи відсторонений, таким їй запам’ятався чоловік із видатним носом. Чоловік, чиє честолюбство виблискувало в його пильних очах, який в кожному своєму русі, навіть якщо він просто точив олівці, показував, що він все ще хоче зробити кар’єру.
Хоча раніше він до цього не сильно прагнув: Артур Небе, якому вже було близько сорока, роками не піднімався вище рангу комісара, хоча вважався в «замку» улюбленцем Бернгарда Вайса. Чоловік тоді був у гарній компанії; тим часом його відставання в просуванні в «замку» набуло таких розмірів, що знищували будь-яку мотивацію, незалежно від того, мала людина якусь протекцію чи ні. Це також пережив і Гереон, якому його особливі стосунки з Цьоргібелем не принесли нічого, окрім заздрості.