Рат підскочив, його руки шукали Шарлі, але не знайшли її поруч. Він повільно усвідомив, де знаходиться, але лише коли «ДРРРРРННН» пролунало вчетверте, Рат зрозумів, що це хтось так настирливо дзвонить йому у двері. Прокляття! Котра була година? Де його ручний годинник? Його будильник все ще був в Моабіті, тому, мабуть, він проспав.
Продзвеніло вже п’ятий раз. Хтось був до біса впертим. Рат підвівся й пошукав свій халат, поки не згадав, що він теж висить на Шпенерштрасе. Він видобув із шафи свіжу нижню білизну й пару шкарпеток, накинув учорашній костюм, який висів на стільці й був вологий та заплямований брудом, і пішов до дверей. Кірі також розбудив дзвінок; собака дивилася на двері квартири так само, як і її господар. Це не могла бути Шарлі, Кірі відреагувала би на неї інакше.
І це була не вона. Коли Рат відчинив двері, то побачив, що через поруччя перегнувся чоловік у комбінезоні, збираючись щось кинути у поштовий отвір. Чоловік у синьому поношеному комбінезоні злякався, коли двері так раптово відчинилися, і підскочив. Темні кола під його очима свідчили про те, що він не виспався цієї ночі. У руці він тримав ключ, який Рат одразу впізнав.
— Пробачте, — пробурмотів чоловік в комбінезоні, — я думав, що нікого немає вдома, тому хотів... — Він тримав під носом Рата ключ, ключ від машини. — Ваш автомобіль. У вас багато справ, тому ми вирішили негайно доставити вам вашу машину. Щойно закінчили з нею.
Рат онімів. Він узяв ключ від машини і просто кивнув. Чоловік трохи постояв на місці й закашлявся.
— Е-е, автомобіль на заміну — я можу забрати його прямо зараз?
Рату знадобилася мить, щоб зрозуміти, що автомобіль на заміну означав «Ганомаг». Він кивнув, але все ще не був певен, чи справді прокинувся, чи це лише продовження його сну.
— Звичайно, — пробурмотів він, шукаючи ключ від «Ганомагу» в кишенях пальта в своєму гардеробі. Чоловік в комбінезоні взяв його і пішов, розмахуючи на ходу заплямованою мастилом кепкою.
— А рахунок? — крикнув Рат услід механіку, який уже дійшов до вхідних дверей.
— Ми відправимо його вам, — відгукнулося знизу луною.
Рат повернувся до квартири, кухонний годинник показував трохи за половину дев’ятої. Немає причин для паніки; його запізнення було невеликим. Він глянув у вікно й побачив механіка, який крокував подвір’ям. Здавалося, він поспішав вшитися звідси. Рат подивився на ключ від машини, а потім на Кірі.
— Погавкай, щоб я знав, що вже прокинувся, — сказав він собаці. — Або поговори зі мною, і тоді я знатиму, що все ще сплю.
Рат пішов у ванну кімнату, увімкнув обігрівач, дав собаці щось поїсти, а потім прийняв душ з теплою водою, щоб змити з себе всю зіпсовану ніч. У шафі ще висів один чистий костюм, сірий костюм треба було терміново здати в хімчистку; Рат склав його. Навіть кави не випив, так поспішав на вулицю. Кірі виглядала спантеличеною, зазвичай вранці вони так не поспішали і не спали так довго.
Перед будинком насправді був припаркований «Б’юїк» пісочного кольору, фарба якого була настільки блискучою, що Рат навіть не впізнав свою стару машину з першого погляду. Лише маленька вм’ятина на кермі переконала його, що це справді його автомобіль. Він перевірив фарбу, але більше жодних подряпин не знайшов. А потім колеса: чотири нові шини з найкращим профілем. Рат не повірив своїм очам. У майстерні повинна була працювати ціла нічна зміна принаймні з трьох людей, щоб це зробити. Щоразу Рат був вражений тим, який вплив Йоганн Марлоу мав у цьому місті. Той, хто міг буквально на цілу ніч відкрити та запустити автомайстерню, справді повинен був мати владу. Ніщо так не вразило Рата, як оновлений «Б’юїк» на його порозі, ані розкіш, яку дозволяв собі Марлоу, ані його невелика приватна армія, ані зв’язки на всіх рівнях поліції та судів.
— Хай йому грець, Кірі, — сказав він собаці, — можливо, це й добре, що Шарлі не було з нами вчора ввечері.
Це точно було на краще. Вона б відчула запах криміналу. Шарлі нічого не знала про ті п’ять тисяч марок, вона нічого не знала про взаємні послуги, які пов’язували його з доктором М., і їй ніколи не було дозволено про це знати.