— Якщо ви не вбили його, то чому сховали тіло?
Лео Флемінг зітхнув. Він трохи заспокоївся.
— Щоранку я зустрічаюся біля церкви зі своєю дівчиною, — сказав він. — Я не хотів, щоб у мене були проблеми. Чи у неї.
— Що ж, ви чудово з цим впоралися. Вітаю.
— Так мені розповідати, як все було?
— Розповідайте.
Кілька темних плям на плитах, сліди найупертіших калюж свідчили про вранішній дощ, але тепер на блакитному небі було лише кілька хмаринок, які й не думали влаштовувати дощ. Було щось у тому, щоб сидіти тут з кавою та коньяком. Напої зігрівали зсередини, сонце ззовні, а офіціант з’являвся через однакові проміжки часу і приносив новий коньяк, нову каву та все, що забажаєш. Він навіть зміг дістати йому «Івнінг пост»{71}. У кафе «Райманн»{72} атмосфера була доволі інтернаціональною. Він уже почув англійську, французьку та російську за ті півтори години, що сидів тут. Ґольдштайну сподобався європейський звичай ставити столи та стільці на тротуарах, і тут, на Курфюрстендамм, тротуари були особливо широкі. А перехожі, переважно стильно вдягнені люди, серед яких було багато вродливих жінок, створювали нескінченно приємне видовище.
Жодних новин з Брукліна в «Івнінг пост», принаймні тих, які його цікавили. Ані слова про Товстуна Мо, нічого про війну банд у Нью-Йорку. Газета вийшла шість днів тому, і в цьому місті було неможливо отримати свіжішу, але він був радий, що міг прочитати хоч щось, що могло б тримати його в курсі того, що відбувається вдома. І він сподівався, що незабаром газети повідомлять йому про долю Мо, яка у кращому випадку закінчиться фатально.
Дні товстуна були полічені, це було лише питанням часу. У минулому Мойсей Беркович надто багатьом людям наступав на п’яти, особливо італійцям. Мо вже давно це підозрював, його інстинкти все ще працювали добре, і тому він ставав все підозрілішим за останні кілька місяців, знищуючи довкола дедалі більше людей, уявних і справжніх ворогів. І з кожним трупом його становище погіршувалося. Останній подих, останній приплив крові перед загибеллю, що все більше охоплювало навіть його найближчих довірених осіб. Коли й Худий Саллі врешті-решт опинився в чорному списку, старий компаньйон Мо Саломон Епштайн, калькулятор на ніжках, чий точний мозок сприяв підйому товстого гангстера більше, ніж вся зброя та м’язи його банди, Ейб зрозумів, що тепер ніхто з них не був застрахований від недовіри товстуна. І вперше в житті Авраам Ґольдштайн не зміг виконати завдання.
Серце Худого Саллі завмерло, коли того вечора він увімкнув світло у своїй квартирі й побачив убивцю свого господаря, який сидів на його дивані. Його погляд говорив тільки про одне: покінчімо з цим швидше.
Ейб заспокоїв його.
— Не хвилюйся, Саллі. Якби я хотів тебе вбити, ти б уже був мертвий.
І Саломон Епштайн одразу все зрозумів. Що цей візит кілера, який вирішив не стріляти, був повідомленням. Повідомленням, у якому говорилося про те, що було б розумно поїхати геть на кілька тижнів, помандрувати у якийсь найвіддаленіший куточок країни і сховатися там від Товстуна Мо Берковича та його людей, наскільки це можливо.
Худий фахівець із підрахунків мовчки почав пакувати сорочки та штани в маленьку валізу, і того вечора у Ейба Ґольдштайна з’явився новий друг.
У той пам’ятний день, коли він дозволив Худому Саллі втекти, замість того щоб убити його, Ейб Ґольдштайн уже забронював собі квиток. Лист із Берліна, який він знайшов кількома днями раніше у своїй поштовій скриньці, спростив для нього прийняття рішення. Чотири дні перед поїздкою Ейб провів із упакованими валізами в дешевому готелі, лише ненадовго виходячи на вулицю, щоб купити газети та сигарети. За день до свого від’їзду він прочитав, що в клубі «Конго» на Амстердам-авеню сталася жахлива стрілянина, кривава різня, в результаті якої загинули п’ятеро людей. «Конго» був одним із постійних місць Мойсея Берковича. Він і сам мав бути там того вечора, але вирішив, всупереч своїй звичці, піти з бару о десятій. Після того першого відвертого замаху на його життя, замаху, який мав характерні риси італійців, Мо вирішив переховуватися. Це показало Ейбу, наскільки важливо йому нарешті вибратися з міста. У такій ситуації Мойсей Беркович був найбільш небезпечний, ніж будь-коли.
Ґольдштайн зрозумів, наскільки він правий, коли через день нарешті піднявся на верхню палубу «Європи». Прихилившись до поруччя, насолоджуючись свіжим вітром, що піднімався з моря, і, дивлячись на людей на пірсі внизу, він розгледів двох молодих чоловіків у світло-сірих літніх пальтах, які надто намагалися бути непомітними. Він ніколи раніше їх не бачив, але міг би закластися на будь-що, що зараз вони живуть разом із Товстуном Мо у паршивій квартирці десь у Бронксі. Таким був останній загін Товстуна: двоє новачків, підібраних десь з вулиці, що виглядали так, ніби вони вперше одягли костюми. Один із хлопців показав угору, коли помітив чоловіка, якого вони мали прибрати. Ейб привітно посміхнувся вбивцям, ризику не було, бо пароплав щойно почав відчалювати, його протитуманний гудок оглушливо пролунав, прощаючись з Мангеттеном. Але один із двох чоловіків — можливо, він подумав, що пострілу ніхто не почує через весь цей шум, — вихопив свій револьвер та став цілитися у верхню палубу «Європи». Другий збирався приєднатися до нього в останню мить, а тоді поруч з ними з’явився поліцейський, і дитячий садок убивць Мо вирішив залишитися непоміченим.