Він насолоджувався тим, що міг повернутися у свій «Б’юїк». В майстерні добре попрацювали, машина була як нова. Він знав, що Марлоу очікує чогось у відповідь, і він це отримає. У будь-якому разі розслідування для доктора М. було у сто разів цікавішим за чергування в «Ексельсіорі». Або за той безглуздий і марний пошук дівчини з вулиці, в який його втягнула Шарлі.
Прокляття!
Нескінченні години в «Ексельсіорі» дали йому занадто багато часу, щоб подумати про суперечку із Шарлі. Перед очима знову виринала ця картинка: її зелений капелюшок, який зникав між будівельними лісами на станції електрички. Кілька разів він був на межі того, щоб зателефонувати їй, і телефон, який він залишив на своєму столі, був запрошенням зробити це. Одного разу його з’єднали з телефоністкою, але потім він просто поклав слухавку, замість того щоб назвати їй номер Шарлі.
Він не міг викинути її з голови. Він був злий на неї, на її впертість, на суперечку, яку вона почала без жодної потреби, принаймні він так відчував. І в той же час він хотів би обійняти її і помиритися з нею, і не тільки тому, що вони зазвичай опинялися в ліжку, коли мирилися після сварки. Але вчорашня суперечка відрізнялася від звичайної, він це відчував.
Він повинен був зробити їй пропозицію, як і планував, і мав би зробити це вже давно. Але за останні кілька місяців це ніяк не виходило. Це мало бути щось особливе, тому він організував поїздку до Кельна. Навіть купив квитки на футбол. Все було детально сплановано, столик у «Бастай» вже зарезервований на день після гри. Тоді він офіційно представив би Шарлі своїм батькам як свою наречену, щоб виконати свій синівський обов’язок, просто кинув би їм в обличчя, що він сповнений рішучості одружитися з протестанткою, а потім одразу повернувся б до Берліна, де його б не діставали вони та їхні поради.
«Бастай» був одним із найелегантніших ресторанів міста — просторою та сучасною будівлею з чудовим краєвидом на собор та Рейн. Офіціант був у курсі. Обручка в келиху для шампанського. Але того дня вони натрапили на його матір. Він зовсім забув, що вона щопонеділка ходила за покупками в універмаг «Леонгард Тіц». Очевидно, вона це робить і досі.
Того вечора вони пішли вечеряти, як і планували, і нарешті стіл був накритий. Але все це не підходило. Рат зміг перехопити офіціанта в останню мить і змусив його витягнути обручку, яка вже була в келиху. Тепер вони були добре сховані у шафі, що стояла у вітальні на Луїзенуфер, чекаючи наступного шансу. Якщо до цього колись дійде.
Він проклинав власну нерішучість. Йому вже давно слід було їй зробити пропозицію або облишити це назавжди.
Чи справді варто робити пропозицію жінці, для якої її професійна кар’єра, очевидно, важливіша за дітей та шлюб? Рат уже не знав, що правильно, а що ні. Іноді йому було шкода, що він не належав до покоління своїх батьків, тоді все було простіше. Принаймні він у це вірив.
Раніше він заручався лише раз у своєму житті, і тоді це було легко, але його заручини з Доріс, яка кинула його, коли він потрапив у заголовки газет після стрілянини в Агнесфіртелі{75}, тривали недовго. На щастя. У кращому випадку вони б одружилися, як Енгельберт та Еріка Рат. Проте він міг обійтися і без цього.
Він хотів Шарлі й нікого іншого. Чому він давно їй цього не сказав?
— Чорт забирай! — голосно вигукнув він у машині, і Кірі, яка щасливо дрімала на пасажирському сидінні, здригнулася і здивовано глянула на нього.
Чорт забирай, він хотів її! Чому б йому не сказати їй це прямо зараз, а потім хай вона вирішує, так чи ні. Більше не було нічого іншого, нічого не стояло між ними, ані очікування, ані «можливо». Він нарешті захотів знати! І тоді він прийме її відповідь, якою б вона не була. Але він нарешті захотів отримати цю відповідь! Він просто не міг більше терпіти цю невизначеність. Все має бути вирішено зараз, сьогодні!
Рат раптом відчув оптимізм. Оптимізм кандидата в самогубці, який нарешті набрався сміливості і щойно піднявся ліфтом на радіовежу для свого останнього стрибка.
Він уже проминув станцію «Галльські ворота» і розвернув свій «Б’юїк» під сталевою естакадою міської електрички. Він повертався тим самим шляхом, яким приїхав сюди, поїхав вгору по Штреземаннштрасе, проїхав повз «Ексельсіор», постійно їхав на північ, поки нарешті не дістався до Моабіту.
Він деякий час залишався в машині на Шпенерштрасе. Йому виходити чи ні? Піддатися імпульсу чи спершу схаменутися? Він дістав з портсигару цигарку, а Кірі здивовано сиділа поруч. Вони вже приїхали додому чи ні? Чому тоді він не виходить?