Я поривався зірватися на рівні ноги, схопити його за горло й виштовхати за двері, та потім розважив, що розумніше буде дати йому спершу можливість виговоритися.
— Не розумію, направду, про що це Ви, пане Вассертрум, — я доклав чимало зусиль, аби прибрати маску такого собі дурника. — Стерво? Що це таке: стерво?
— Я маю Вас ще вчити німецької? — рявкнув старий. — Вам доведеться присягати в суді, коли ця курва постане перед ним. Розумієте? Це я Вам кажу! — він зірвався на крик. — Мені в живі очі Ви не посмієте заперечувати, що вона звідти прибігла, — Вассертрум тицьнув великим пальцем убік ательє, — у чому мати народила, обгорнувшись лише покривалом!
Лють залила мені очі, я схопив мерзотника за груди й добряче ним струсонув.
— Якщо Ви ще хоч слово скажете таким тоном, я потрощу Вам кості! Утямили?
Вассертрум, посірівши на обличчі, втиснувся у крісло й пробелькотів:
— Та що Ви? Та що Ви? Я просто так сказав…
Я кілька разів зміряв кроками кімнату, щоб заспокоїтися. Не дослухався, що він там бубонів на своє виправдання.
Потім сів упритул перед ним з твердим наміром раз і назавжди з’ясувати все, що стосувалося Ангеліни. А якщо не захоче по-доброму, змусити його, урешті-решт, відкрити свої ворожі задуми й дочасно випустити стріли своїх слабеньких аргументів.
Не звертаючи ані найменшої уваги на спроби Вассертрума урвати мене, я втовкмачував у його голову, що жодний шантаж — я наголосив на цьому — не пройде; він нічого не зможе довести, а я своїми свідченнями (якщо вони взагалі спотребляться) спростую будь-які звинувачення. Ангеліна надто близька мені, і я докладу неймовірних зусиль, аби порятувати її, чого б це не коштувало. Якщо доведеться, то й лжесвідченнями!
Кожний м’яз на його обличчі сіпався, заяча губа розпанахалась аж до носа, він шкірив зуби й белькотів, наче індик, не даючи мені говорити: «Та чи я хочу чогось від того стерва? Та послухайте мене! — він аж кипів від нетерплячки й роздратування, що йому ніяк не вдається збити мене з пантелику. — Мені йдеться про Савіолі, отого проклятого Богом шолудивого пса, того… того… — раптом рикнув Вассертрум, не стримавшись.
Задихаючись, він хапав ротом повітря. Нарешті я таки досяг свого! Та вже за мить старий лахмітник опанував себе й знову втупився поглядом у мою камізельку.
— Послухайте, Пернате, — він щосили намагався наслідувати холодний, стриманий купецький тон. — Ви водно торочите про те стер… про ту даму. Добре! Вона заміжня. Хай собі! Вона пустилася в гріх з тим… молодим пройдисвітом. Що мені до того? — Вассертрум вимахував перед моїм носом руками, склавши докупи пучки пальців, ніби солити щось хотів. — Хай сама собі з ним розбирається! Я простий чоловік і Ви простий чоловік! Ми обоє це знаємо. Га? Я тільки хочу одержати свої гроші. Розумієте, Пернате?
Я стрепенувся, вражений.
— Які гроші? Доктор Савіолі щось Вам заборгував?
— Маю з ним свої порахунки, — ухильно відповів Вассертрум. — На одне і те ж виходить…
— Ви хочете його вбити! — скрикнув я.
Старий підхопився з крісла. Похитнувся. У горлянці в нього забулькотіло.
— Звісно! Убити! Скільки Ви ще будете грати переді мною комедію! — я показав йому на двері. — Забирайтеся геть!
Вассертрум неквапно взявся за капелюха, надяг на голову й рушив до дверей. На порозі ще раз зупинився і мовив з таким спокоєм, якого я від нього не сподівався:
— Гаразд… Не хотів я Вас чіпати, але що вдієш… Ні то ні! На милування нема силування… Я вже ситий усім по горло! Мали б Ви більше клепки в голові… Савіолі став же і Вам впоперек дороги?! А тепер… я… з Вами трьома… — він виразно провів ребром долоні по шиї, — поквитаюся…
На його обличчі вимальовувалася така сатанинська жорстокість, і він, здавалося, був такий певен себе, що мені аж кров у жилах застигла. Не інакше, як старий єврей мав у руках зброю, про яку я й не здогадувався. І Харусек теж. Земля попливла мені з-під ніг…
— Терпуг! Терпуг! — шепотів голос у моєму мозку. Я прикинув відстань: крок до столу, ще два до Вассертрума. Я вже, було, зібрався до стрибка, як на порозі, ніби з-під землі, виринув Гіллель.
Кімната закружляла мені в очах.
Я тільки бачив — ніби крізь туман, — непорушну постать Гіллеля і Вассертрума, той крок за кроком відступав під стіну.
А тоді почув голос Гіллеля:
— Ви ж, Аароне, знаєте вислів: «Усі євреї стоять горою один за одного». Не перекладайте занадто багато відповідальності на інших… — він ще додав кілька гебрейських слів, яких я не розумів.