Яромир чувся дуже ніяково, увесь час озирався на двері. Як я вже тільки не намагався жестами й мімікою показати, що надзвичайно тішуся його бачити, він, здавалося, довго не йняв тому віри.
Але на всі мої запитання, парубійко лиш безпорадно розводив руками, мовляв, нічого не розумію.
Як доступно пояснити йому, що я хочу?!
О! Ідея!
Я попросив олівця і заходився один по одному малювати обличчя Цвака, Фрізландера й Прокопа.
— Що? Нікого з них немає у Празі?
Яромир жваво розмахував у повітрі руками, удавав, ніби рахує гроші, марширував пальцями по столі, ляскав себе по тильному боці долоні. Я здогадався: усі троє, видно, одержали гроші від Харусека й з розширеним маріонетковим театром подалися на гастролі в світи.
— А Гіллель? Де він зараз?
Я намалював його обличчя, будинок і знак запитання.
Питального знаку Яромир не зрозумів, він не вмів читати, однак збагнув, куди я хилю. Він взяв сірника, ніби підкинув його вгору, а тоді спритно, наче фокусник, сховав його.
Що це мало означати? Невже Гіллель теж виїхав з міста?
Я намалював єврейську ратушу.
Глухонімий рішуче похитав головою.
— То Гіллель вже не там?
— Ні, — знову похитав галовою Яромир.
— То де він?
Знову гра з сірником.
— Він каже, що того пана нема, і ніхто не знає, де він, — утрутився двірник, який весь час з зацікавленням приглядався до нашої «розмови».
Від страху мені похололо серце. Гіллель зник! Тепер я сам, як палець, на світі… Предмети в корчмі почали розпливатися перед моїми очима.
— А Міріам?
Мої руки так тремтіли, що я довго не міг її намалювати.
— Міріам також зникла?
— Так. Також зникла. Безслідно.
Я голосно застогнав, забігав туди й сюди, аж солдати здивовано перезирнулися між собою.
Яромир спробував мене заспокоїти, намагався ще щось розповісти: поклав голову на руки, ніби спить.
Я схопився за стільницю:
— Заради Господа нашого Ісуса Христа, Міріам померла?
Яромир похитав головою і знову вдав, ніби спить.
— Міріам хворіла?
Я намалював пляшечку з ліками.
Той знову заперечно похитав головою і знову поклав чоло на руку.
Уже й розвиднилося, одна за одною гаснули газові лампи, а я усе ще не міг добитися, що намагається донести мені Яромир.
Я здався. Замислився.
Єдине, що мені зоставалося, піти з самого ранку до єврейської ратуші й там розпитати, куди могли податися Гіллель та Міріам.
Я мусив їх знайти…
Я мовчки сидів біля Яромира. Німий і глухий, які він…
Підвівши після довгого мовчання голову, я побачив, що він витинає ножицями якийсь силует.
І впізнав профіль Розіни. Він простягнув мені витинанку через стіл, затулив долонею очі й тихо заплакав…
Потім зненацька зірвався з місця і, не попрощавшись, рушив непевною ходою до дверей.
Одного дня, без жодного попередження, Шемай Гіллель зник. Дочку, мабуть, також взяв з собою, бо і її відтоді ніхто більше не бачив. Таке мені розповіли в єврейській ратуші. Ото й усе, що вдалося вивідати.
Жодного натяку, куди б вони могли податися.
У банку сказали, що мої гроші ще перебувають під судовим арештом, але з дня на день очікується дозвіл на виплату коштів.
Спадок Харусека теж ще не був належним юридичним чином оформлений. Я з жагучим нетерпінням чекав на гроші, аби витратити їх на пошуки Гіллеля та Міріам.
Я продав отих кілька камінців зі своєї кишені, а на виручені кошти винайняв дві крихітні, мебльовані, суміжні мансарди на Старошкільній вулиці, єдиній вулиці, яка уникла руйнації в єврейському кварталі.
Дивний збіг: то був той знаменитий будинок, про який ходила леґенда, буцімто в ньому якось зник Ґолем.
Я поцікавився у мешканців — здебільшого це були дрібні торговці й ремісники, — що з тих чуток про «кімнату без дверей» правда, але мене тільки висміяли. Мовляв, як можна вірити в такі нісенітниці!
Власні враження, пов'язані з леґендою, за час тривалого ув’язнення зблідли і набули обрисів давно розвіяного сну, я вбачав у них тепер лише безкровні, безживні символи, які викреслив зі своєї книги споминів.
Слова Лапондера, які я іноді чув так виразно, як тоді, коли він сидів навпроти мене в камері й промовляв до мене, утверджували мене в думці: усе, що здавалося реальною дійсністю, насправді мало б бути внутрішнім баченням…
Хіба не спливло і не зникло все, чим я колись володів? Книга Іббур, чарівні карти таро, Ангеліна і навіть давні друзі Цвак, Фрізландер і Прокоп!..