— Чи ви б поділилися з ближнім, Харусеку, якби розжились на зайві гроші? — квапно запитав я — ми вже стояли перед дверима Гіллеля, я постукав.
— Невже вважаєте мене таким ницим, якщо допускаєте протилежне? — вражено запитав він у відповідь.
За дверима почулися кроки Міріам. Я дочекався, поки вона натисне клямку, і швидко запхав банкноту студентові до кишені.
— Ні, пане Харусек, я вас за такого не вважаю, але ви б мали мене за ницу людину, якби я цього не зробив...
Перш ніж він устиг зреаґувати, я потиснув йому руку й зачинив за собою двері. Вітаючись із Міріам, я водночас прислухався, що він там робить.
Харусек якусь хвилю стояв, потім тихо схлипнув і, намацуючи ногами сходи, поволі рушив униз. Як старець, який боїться пуститися опори...
Це вперше я прийшов до помешкання Гіллеля.
Кімната без жодних прикрас, як тюрма. Неймовірно чиста, посипана білим піском підлога. З меблів лише два стільці, стіл та комод. Дерев’яні підставки по два боки під стіною.
Міріам сиділа навпроти мене біля вікна, я м’яв у руках грудку воску, виліплюючи портрет.
— Щоб уловити схожість, треба бачити перед собою обличчя? — скромно запитала Міріам тільки задля того, щоб порушити мовчання.
Ми ніяково уникали зустрічатися поглядами. Вона не знала, куди очі подіти від сорому за злиденне помешкання, а в мене палахкотіли щоки від злості на самого себе, що я досі навіть не поцікавився, як живе її батько.
Та треба було щось відповісти!
— Не так задля схожості, як для того, щоб порівняти, чи добре я відчув внутрішню атмосферу... — ще промовляючи слова, відчув, як фальшиво вони звучать.
Довгі роки я сліпо дотримувався помилкового принципу, неначе потрібно вивчати зовнішню природу для того, щоб творити художній твір. І лише тієї ночі, коли Гіллель розбудив мене, мені відкрилося внутрішнє бачення, істинне споглядання із заплющеними очима, яке одразу зникає, досить розімкнути повіки. Талант, що ним хизуються усі митці, насправді мають лише одиниці серед мільйонів.
Як тільки я на таке відважився: перевіряти непомильне бачення душі недосконалими засобами фізичного зору?
Міріам, судячи з виразу її обличчя, подумала, здавалося, про те ж саме.
— Не сприймайте буквально, — поспішив виправдатися я.
Вона уважно придивлялася, як я грифелем поглиблюю риси воскової моделі.
— Мабуть, неймовірно важко скрупульозно переносити кожний штрих на камінь?
— Це лише механічна робота. Здебільшого...
Пауза.
— Дозволите мені згодом подивитись на готову камею?
— Вона призначається вам, Міріам...
— Ні-ні, це неможливо... це... це... — у неї затремтіли руки.
— Невже навіть такої дрібнички не хочете від мене взяти? — швидко урвав я її. — Мені б так хотілося зробити для вас і більше...
Вона рвучко відвернулася.
Що я ляпнув! Напевно, глибоко образив її... Мої слова прозвучали з натяком на її бідність. Чи можна це виправити? Чи не стане ще гірше?
Я зробив таку спробу.
— Спокійно вислухайте мене, Міріам. Прошу вас... Я так багато чим зобов’язаний вашому батькові... Ви навіть уявити собі не можете...
Міріам розгублено, непорозуміло глянула на мене.
— Так, так, незмірно зобов’язаний... Більше, аніж життям.
— Бо допоміг вам, коли ви втратили свідомість? Але в цьому не було нічого надзвичайного.
Я відчув: вона нічого не знала про ті узи, які пов’язували мене з її батьком. Я обережно вивідував, як далеко можу зайти в розмові, щоб не виказати того, що замовчував Гіллель.
— Гадаю, духовна допомога набагато цінніша за фізичну. Я маю на увазі духовний вплив однієї людини на іншу. Розумієте, що я хочу сказати, Міріам? Людину можна зцілити не лише тілесно, але й духовно...
— І він...
— Так, ваш батько зцілив мене! — я схопив її за руку. — Невже не розумієте, що я від щирого серця прагну віддячитися, якщо не йому, то найближчій до нього людині — вам! Довіртеся мені хоч на дрібку! Невже ви не маєте жодного бажання, яке б я міг сповнити?
Дівчина похитала головою.
— Вам здалося, що я тут страждаю?
— Звісно, ні... Але, може, маєте якісь клопоти? Я б міг допомогти їх залагодити. Ви мусите — чуєте?! — мусите дозволити вам допомогти! Хіба мешкали б ви у цьому похмурому, темному провулку, якби все було просто у вашому житті? Ви ж така ще юна, Міріам, і...