О першій годині ми вирушили на площу. Там повинні зібратися всі без винятку жителі нашого округу, присутність обов’язкова, хіба що ви при смерті. Увечері хтось із чиновників перевірить навіть це. Збрешете — вас відправлять до в’язниці.
Мені не подобається, що Жнива проводять на площі — чи не єдиному місці в нашому окрузі, яке можна назвати приємним. Площа оточена крамничками, і в базарні дні, особливо як іще й погода гарна, тут почуваєшся по-святковому. Але сьогодні, попри розвішані прапори, атмосфера гнітюча. А знімальні групи, що, немов стерв’ятники, повмощувалися на дахах, тільки поглиблюють це враження.
Люди мовчки ставали в чергу і записувалися. Таким чином Капітолій має змогу облікувати все населення Панему. Тих, кому від дванадцяти до вісімнадцяти, розставляли на майданчиках, обгороджених канатом, згідно з віком — старші спереду, молодші (такі як Прим) позаду. Родичі розтягувалися по периметру і міцно тримали своїх дітей за руки. Але тут були й інші — ті, кому не було за кого хвилюватися, або ті, кому байдуже, — вони сновигали у натовпі та приймали ставки на дітей, чиї імена сьогодні випадуть: якого вони будуть віку, звідки походитимуть, зі Скиби чи з торгівців, чи вони плакатимуть і побиватимуться. Більшість людей не воліють мати нічого спільного з цими шахраями, але й поводяться з ними досить стримано. Дуже часто виявляється, що букмекери — інформатори, а хто з нас безгрішний? Мене б уже давно розстріляли за полювання, якби чиновники самі не голодували й не прикривали мене. Та не всі можуть на це розраховувати.
А ми з Гейлом давно вирішили, що ліпше отримати кулю в чоло, ніж померти голодною смертю, — це набагато швидше, а головне, безболісно.
Поступово збиралися люди, стало тісно — не продихнути. Хоча площа була й велика, але все-таки замала, щоб умістити все багатотисячне населення Округу 12. Тих, хто запізнився, відсилали на сусідні вулиці, де вони мали спостерігати за Жнивами з великих екранів: шоу транслюється по всій країні в прямому ефірі.
Я стала поміж своїх однолітків зі Скиби. Ми обмінялися ледь помітними кивками, а тоді зосередили всю увагу на тимчасовій сцені, яку спорудили перед Будинком Правосуддя. На сцені стояло три крісла, кафедра і дві великі скляні кулі — одна для хлопців, друга для дівчат. Я так і не змогла відвести погляд від білих карток у дівчачій кулі. На двадцятьох із них охайним почерком написане ім’я Катніс Евердін.
Два з трьох крісел були зайняті батьком Мадж — мером Андерсі, високим чоловіком із лисіючою головою, та Еффі Тринькіт, куратором нашого округу, яка щороку супроводжує обраних до Капітолія. Ця рожевокоса жіночка в по-весняному зеленому костюмі засліплювала всіх моторошною білозубою посмішкою. Присутні перешіптувалися і час від часу тривожно поглядали на порожнє третє крісло.
Щойно годинник на міській ратуші вибив другу, мер підійшов до кафедри і розпочав промову. Таку ж, як і завжди. Він нагадав нам про історію Панему — країни, що постала з попелу та руїн на тому місці, де колись була Північна Америка. Потім перелічив усі катастрофи — посухи, шторми, пожежі; моря, які вийшли з берегів і поглинули значну частину суходолу; жорстокі війни за мізерні ресурси, які залишились. У результаті виникла країна Панем: блискучий Капітолій, оточений тринадцятьма округами, дарував мир і процвітання своїм жителям. Але згодом настали Чорні Часи, й округи повстали проти Капітолія. Дванадцять із них були підкорені, а тринадцятий — стертий із лиця землі. В бунтівних округах запровадили Закон Зради, який вводив нові правила — як щорічне нагадування і гарантію того, що Чорні Часи більше не повторяться; він запровадив Голодні ігри.
Правила Голодних ігор прості. Кожен із дванадцятьох округів повинен щороку відправляти як данину для участі в Іграх хлопця і дівчину — так званих «трибутів». Двадцятьох чотирьох трибутів ув’язнюють на величезній відкритій арені, де розжарені пустелі сусідять із вічною мерзлотою. Кілька тижнів трибути змагаються між собою до смерті. Останній живий визнається переможцем.
Забираючи дітей з округів і примушуючи їх убивати одне одного, а округи — спостерігати за цим, Капітолій укотре нагадує нам, що всі ми живі тільки з милості столиці. Що нам не пережити ще одного повстання. Хай якими словами це прикривається, суть незмінна: «Дивіться: ми забираємо ваших дітей, ми приносимо їх у жертву — і ви нічого з цим не вдієте. Якщо ж ворухнете бодай пальцем, ми винищимо вас до ноги. Точнісінько як Округ 13».
А щоб не тільки познущатися з нас, а й поглумитися, Капітолій змушує людей святкувати Голодні ігри як велику подію — як спортивні змагання між округами. Останній живий трибут повертається додому до вільготного життя, а на округ сиплються подарунки — здебільшого харчі. Цілісінький рік переможний округ отримує від Капітолія зерно й олію, а іноді — й делікатеси, як-от цукор; решта ж округів голодує.