«Ні, — я сама відповіла на своє запитання. — Нехай приходять».
Нехай прийдуть зі своїми окулярами нічного бачення та кремезними, важкими тілами, під якими ламаються гілки. Мої стріли легко їх дістануть. Але я знала, що вони не прийдуть. Якщо мені не вдалося заманити їх удень розпаленим багаттям, то вночі вони точно не ризикуватимуть. Якщо й з’являться, то тільки тоді, коли самі цього захочуть, а не коли хочу я.
«Не борсайся й поспи, Катніс, — звеліла я собі. — А завтра розшукаєш Піту».
Я швидко заснула, але вранці прокинулася з сильним відчуттям тривоги. Можливо, кар’єристи не наважилися б атакувати мене на дереві, але могли влаштувати мені засідку на землі. Перш ніж спуститися, я ретельно приготувалася — з’їла великий сніданок, закріпила на спині рюкзак, налаштувала зброю. Але довкола не було нічого підозрілого.
Сьогодні слід діяти обачно. Кар’єристи знають, що я намагатимуся знайти Піту. Вони можуть навмисне вичікувати на мене і тільки тоді напасти. Якщо Піта справді в такому кепському стані, як думає Катон, мені доведеться самотужки захищати нас обох. Але якщо Піта аж такий слабкий, то як він спромігся вижити? І як мені його знайти?
Я намагалася згадати все, що чула від Піти і що могло б мені допомогти в його пошуках, але нічого не спадало на думку. Тож я зосередилася на тому моменті, коли востаннє його бачила: мокрий і блискучий, він кричав, щоб я забиралася геть. Тоді з’явився Катон зі своїм мечем. Потому як я втекла, Катон поранив Піту. Але як Піті вдалося втекти? Можливо, осина отрута не так сильно вплинула на нього, як на Катона. Може, саме ця обставина дала йому можливість уникнути неминучої смерті від рук Катона. Але в нього також були укуси. Цікаво, як далеко він забрів, перш ніж на нього подіяла отрута? І як він протримався увесь цей час? Якщо його не добили поранення й осині жала, то це повинна була зробити спрага...
І мене осяяло. Без води він би не вижив. Мені це було добре відомо. Тож він ховається десь неподалік від джерела. Недалечко звідси є озеро, але сумніваюся, що Піта ховається там: занадто близько до табору кар’єристів. Є ще кілька маленьких ставків. Але осівши там, одразу перетворюєшся на ідеальну мішень. Струмок. Той, що починається біля нашого з Рутою табору і тягнеться аж до озера. Якби Піта тримався струмка, у нього завжди була б вода і він міг би не сидіти на місці. Вода змивала б його сліди. Можливо, йому б іноді вдавалося зловити рибину чи навіть дві.
Принаймні тепер було звідки починати пошуки.
Щоб збити своїх суперників із пантелику, я розпалила багаття і накидала у вогонь сирої деревини. Навіть якщо вони здогадаються, що це хитрість, сподіваюся, все одно вважатимуть, що я десь поблизу. А насправді я шукатиму Піту.
Сонце палило уже з самого ранку, і я одразу збагнула, що день буде спекотніший, ніж зазвичай. Роззувшись, я брела струмком, і прохолодна вода приємно омивала мої босі ноги. Я ледве стримувалася, щоб не погукати Піту вголос. Та доведеться шукати його за допомогою своїх очей і одного здорового вуха — або ж він сам мене знайде. Він же здогадається, що я його шукаю, правда? Адже він не такої поганої про мене думки, щоб вирішити, ніби я надаю перевагу самотності та проігнорую нове правило? Чи такої? Його вчинки важко передбачити, інколи це, звісно, добре, але в цій ситуації зовсім не грає мені на руку.
Було неважко відшукати місце, з якого я вирушила до табору кар’єристів. Там не було й найменшого сліду Піти, але це зовсім не здивувало мене. Після випадку з осами я прочесала околиці щонайменше тричі. Якби він ховався десь поблизу, я б обов’язково щось запідозрила. Струмок почав вигинатися вліво — до не знайомої мені частини лісу. Болотисті береги були вкриті сплутаними водяними рослинами, зелень обплітала каміння, якого ставало дедалі більше. Я йшла, аж поки не стала почуватися загнаною у глухий кут. Звідси нелегко втекти чи відбитися від нападу Катона або Трача. Я уже була подумала, що вибрала хибний напрямок, що поранений хлопець не зміг би пересуватися між цими каменюками по коліна у воді, коли раптом угледіла криваву пляму на одній із кам’яних брил. Вона зовсім висохла, але розмиті лінії означали, що хтось — швидше за все, хтось не зовсім при тямі — намагався її стерти.
Опираючись на каміння, я повільно попрямувала до плями, шукаючи Піту. Знайшла ще кілька кривавих цяток, до однієї з них приклеїлися ниточки, але я не помітила жодних ознак життя. Я присіла й пошепки покликала його на ім’я: