А як щодо Лисячої Морди? Може, вона вешталася довкола й бачила, як я підірвала припаси? Сумніваюся. Коли вона реготала наступного ранку, мені здалося, що це було для неї приємним сюрпризом.
Гадаю, кар’єристи не подумали на Піту. Катон упевнений, що він при смерті. Мені так хочеться розказати Піті про квіти, якими я прикрасила тільце Рути! Сказати, що аж тепер я втямила, що він мав на увазі там, на даху. Можливо, якщо він виграє Ігри, то побачить, що я зробила, у вечір переможця, коли на екрані над сценою, де ми давали інтерв’ю, покажуть короткий огляд усіх подій. Тоді переможець сидітиме на почесному місці на сцені в оточенні своєї команди.
Але я пообіцяла Руті, що переможцем буду я. За нас обох. А ще важливішою була обіцянка, дана Прим.
Зараз мені здавалося, що в мене таки є шанс. Шанс на перемогу. Не тому, що в мене з’явився лук зі стрілами і що я кілька разів перехитрила Катона, хоча це теж важить. Щось трапилося в ту мить, коли я тримала Руту за долоньку, спостерігаючи, як із неї витікає життя. Зараз я сповнена рішучості помститися за неї, змусити назавжди запам’ятати її смерть, а це можливо, тільки якщо я переможу, якщо запам’ятають мене.
Я перетримала птицю на вогні, сподіваючись, що хтось прийде по мене і тоді я його пристрелю. Але ніхто не прийшов. Можливо, інші трибути десь ген-ген далеко саме вбивають один одного. Мене це влаштовує. Гадаю, я і так часто з’являюся на екрані, тепер нехай показують інших.
Зрештою я запакувала їжу й повернулася до озера, щоб поновити запас води. І хоча надворі ще тільки сутеніло, на мене знову накотив смуток, я вилізла на дерево й умостилася на ніч. Мозок почав прокручувати всі події відучора. Перед очима знову і знову поставала Рута зі списом у животі, потім моя стріла пронизувала горло хлопця. Цікаво, чому мені без упину ввижається той хлопець?
А тоді я зрозуміла... він перший, кого я вбила.
Поряд з іншими даними оголошують кількість убивств, які скоїв кожен трибут, щоб допомогти людям визначитися зі ставками. Гадаю, мені приписали смерть Глорії та дівчини з Округу 4 за те, що я скинула на них осине гніздо. Але хлопець з Округу 1 був першим, кого я вбила свідомо. Від моєї руки померло безліч тварин, але тільки одна людина. Я майже чула, як Гейл каже: «Думаєш, є різниця?»
Спочатку ніякої. Натягуєш тятиву, вилітає стріла. А от потім усе по-іншому. Я вбила хлопця, чийого імені навіть не знала. Десь за ним плаче його сім’я. Його друзі бажають мені смерті. Можливо, у нього була дівчина, яка вірила в те, що він повернеться...
А тоді я подумала про Руту, уявила її мертве тіло, і забула про хлопця з Округу 1. Просто викинула його з голови. Принаймні поки що.
Судячи з того, що на небі не з’явилося жодної світлини, день видався нудний. Жодної смерті. Цікаво, коли вже на нас знову обрушать якусь катастрофу, щоб звести разом? Якщо це трапиться сьогодні вночі, то треба ще встигнути поспати. Я затулила своє здорове вухо, щоб не чути гімну, але тоді до мене долинув звук сурем, і я схопилася, прислухаючись до повідомлення.
Здебільшого єдина інформація, яку отримують трибути, — це вечірня статистика смертей за день. Але інколи лунають сурми, а за ними — повідомлення. Зазвичай у такий спосіб трибутів повідомляють про бенкет. Коли їжі залишається обмаль, продюсери запрошують гравців на бенкет у якесь усім добре відоме місце, наприклад, до Рогу достатку, спонукаючи їх до бійки. Іноді справді накривають шикарний стіл, а іноді дають буханець черствого хліба, за який і змагаються трибути. Я б не пішла туди по харчі, але годі було чекати на вдаліший момент, щоб позбутися кількох суперників.
Десь високо в небі загримів голос Клавдія Темплсміта. Він привітав шістьох живих, але не запросив нас на бенкет. Він виголосив дещо неймовірне. В Іграх відбулася зміна правил. Зміна правил! Це вже саме по собі неймовірно, оскільки в нас не було жодних правил, хіба що не сходити з люка протягом шістдесятьох секунд, ну і негласне правило не їсти одне одного. Згідно з новими правилами обоє трибутів з одного округу вважатимуться переможцями, якщо залишаться живими. Клавдій зробив паузу, а тоді повторив повідомлення ще раз.
До мене поволі дійшов зміст сказаного. Цього року можуть виграти два трибути. Якщо вони з одного округу. Можуть вижити двоє. Можемо вижити ми обоє.
Не стримавшись, я вигукнула ім’я Піти.
ЧАСТИНА 3
ПЕРЕМОЖЕЦЬ
РОЗДІЛ 1
Я затулила рота долонею, але звук уже вихопився. Небо стемніло, і я почула, як жаб’ячий хор виконує свою пісню.
«Дурепа! — мовила я сама до себе. — Що ти накоїла!»
Я завмерла, чекаючи, що ось-ось із лісу вибіжать мої супротивники. А тоді згадала, що майже нікого не залишилося.
Піта важко поранений, але тепер він мій союзник. Усі мої сумніви щодо нього розвіялися; не те щоб я виправдала його попередні вчинки, просто якби один із нас власноруч убив другого, то після повернення в Округ 12 його життя перетворилося б на справжнє пекло. Насправді я б сама відчувала відразу до трибута, який після такої зміни правил негайно б не відшукав партнера зі свого округу. До того ж є сенс у тому, щоб захищати одне одного. А у моєму разі (адже ми з Пітою — закохані Ромео і Джульєтта) без цього не обійтися, якщо я й надалі хочу отримувати щедрі подарунки від співчутливих спонсорів.
Закохані Ромео і Джульєтта... Піта, либонь, увесь час підігрував цій вигадці. В іншому разі з якого б дива продюсери вносили небувалі зміни в правила? Якщо вже ухвалене рішення, що можуть перемогти одразу двоє трибутів з одного округу, то публіка просто шаленіє від нашого «роману», і приректи двох закоханих означатиме приректи на провал самі Ігри. Моєї заслуги тут немає. Я хіба що спромоглася не прикінчити Піту. А Піті вдалося переконати публіку, що він усіляко боровся за моє життя. Похитав головою — і я не побігла до Рогу достатку. Побився з Катоном, щоб я отримала нагоду втекти. Навіть те, що він приєднався до кар’єристів, певно, давало йому змогу захищати мене. Виявляється, Піта ніколи не становив для мене загрози.
На цю думку я всміхнулася. Опустила руки й підставила обличчя під місячні промені, щоб камери змогли взяти його крупним планом.
Отже, кого варто остерігатися? Лисячої Морди? Хлопець із її округу вже мертвий. Вона діятиме сама, переважно вночі. її стратегія — захищатися, а не нападати. Гадаю, навіть почувши мій голос, вона не вживатиме заходів, а просто дочекається, поки мене уб’є хтось інший.
Ще залишився Трач. Що ж, це серйозна загроза. Але відтоді як почалися Ігри, я не бачила його жодного разу. Я згадала, як насторожилася Лисяча Морда, коли почула якісь звуки біля місця вибуху. Але вона обернулася не в бік лісу, а поглянула у протилежному напрямку — туди, де я ніколи не була. Я була майже на сто відсотків упевнена, що вона втікала від Трача і що потойбіч озера починаються його володіння. Він би не зміг почути мене звідти, а якби й зміг, то я все одно вилізла на дерево занадто високо як на його зріст і вагу.
Виходить, що залишився Катон і дівчина з Округу 2, а оскільки вони обоє з Округу 2, то тепер, безумовно, святкують перемогу. Вони єдині отримали вигоду зі зміни правил... окрім нас із Пітою, звісно. Може, мені слід тікати, про всяк випадок, раптом вони почули, як я вигукнула Пітине ім’я?
«Ні, — я сама відповіла на своє запитання. — Нехай приходять».
Нехай прийдуть зі своїми окулярами нічного бачення та кремезними, важкими тілами, під якими ламаються гілки. Мої стріли легко їх дістануть. Але я знала, що вони не прийдуть. Якщо мені не вдалося заманити їх удень розпаленим багаттям, то вночі вони точно не ризикуватимуть. Якщо й з’являться, то тільки тоді, коли самі цього захочуть, а не коли хочу я.
«Не борсайся й поспи, Катніс, — звеліла я собі. — А завтра розшукаєш Піту».
Я швидко заснула, але вранці прокинулася з сильним відчуттям тривоги. Можливо, кар’єристи не наважилися б атакувати мене на дереві, але могли влаштувати мені засідку на землі. Перш ніж спуститися, я ретельно приготувалася — з’їла великий сніданок, закріпила на спині рюкзак, налаштувала зброю. Але довкола не було нічого підозрілого. і