«Шановний колего, — почав він, — ми тут одні, віч-на-віч, за товстими кам’яними стінами. А втім, коли б вони були й тонші, це нічого не міняє, тому що ви не можете кричати. Ви цілковито у моїй владі. Я можу завдати вам найжахливіших тортур, і ніхто мене не покарає. Але нащо тортури? Ми з вами обидва вчені і можемо зрозуміти один одного. Я знаю, живеться вам не легко, але не моя в тому провина. Ви мені потрібні, і я не можу звільнити вас від тяжкого життя, а самі ви не можете втекти від мене навіть у небуття. То чи не краще нам домовитися мирно? Ви будете продовжувати нашу наукову роботу…» Я заперечливо повів бровами, і губи мої нечутно прошепотіли: «Ні». «Ви дуже засмучуєте мене. Чи не хочете цигарку? Я знаю, ви не можете відчути повного задоволення, тому що у вас немає легень, через які нікотин міг би всмоктуватися в кров, та все ж знайомі відчуття…» І він, узявши з цигарнички дві цигарки, одну закурив сам, а другу вставив мені у рота. З яким задоволенням я виплюнув ту цигарку! «Ну що ж, колего, — сказав він тим самим ввічливим, байдужим тоном, — ви примушуєте мене вжити заходів». І він пустив електричний струм. Ніби розпечене свердло пронизало мій мозок… «Як ви почуваєтеся? — дбайливо запитав він мене, ніби лікар пацієнта. — Голова болить? Може, ви хочете вилікувати її? Для цього вам варто лише…» — «Ні!» — відповіли мої губи. «Дуже й дуже шкода. Доведеться трохи посилити струм. Ви страшенно засмучуєте мене». І він пустив такий сильний струм, що, здавалось, голова моя палає. Біль був нестерпний. Я скрипів зубами. Свідомість моя тьмарилась. Як я хотів знепритомніти! Але, на жаль, не зомлівав. Я тільки заплющив очі й стиснув губи. Керн курив, пускаючи дим мені в обличчя, і продовжував підсмажувати мою голову на повільному вогні. Він уже не переконував мене. І коли я розплющив очі, то побачив, що він оскаженів від моєї впертості. «Хай вам біс! Коли б ваш мозок не був мені такий потрібний, я б засмажив його сьогодні ж і нагодував би ним свого пінчера. Фу, який впертий!» І він безцеремонно зірвав з моєї голови всі дроти й зник. Та мені ще рано було радіти. Швидко він повернувся і почав впускати у розчини, які живили мою голову, подразливі речовини, від яких мене мучили страшні, нестерпні болі. І коли я мимоволі кривився, він запитував: «То як, колего, зважилися? Все ще ні?» Я був непохитний. Він вийшов ще більш розлючений, обкидаючи мене тисячею прокльонів. Я торжествував перемогу. Кілька днів Керн не з’являвся в лабораторії, і день при дні я чекав рятівниці — смерті. На п’ятий день він прийшов, весело висвистуючи якусь пісеньку, ніби нічого й не було. Не дивлячись на мене, він узявся до роботи. Днів зо два чи зо три я спостерігав за ним, не беручи ніякої участі. Але робота все одно цікавила мене. І коли він, проводячи досліди, зробив кілька помилок, які могли знищити результати всіх наших зусиль, я не втерпів і подав йому знак. «Давно б так!» — сказав він із задоволеною посмішкою і пустив повітря через моє горло. Я пояснив йому помилки і відтоді продовжую керувати роботою… Він перехитрив мене.
ЖЕРТВИ ВЕЛИКОГО МІСТА
Від того часу як Лоран розкрила таємницю голови, вона зненавиділа Керна. І це почуття зростало з кожним днем. Вона засинала з цим почуттям і прокидалася з ним. Вона бачила Керна у жахливих снах. Та ненависть була аж якась хвороблива. Останнім часом, зустрічаючись із Керном, вона ледве стримувалась, щоб не кинути йому в обличчя: «Вбивця!»
Лоран обходилася з ним напружено і холодно.
— Керн — жахливий злочинець! — вигукувала вона, залишившись наодинці з головою. — Я викажу його… Я кричатиму про його злочин і не вгамуюся, поки не розвінчаю цієї краденої слави, не розкрию всіх його злочинів. Я себе не пожалію.
— Тихше!.. Заспокойтесь, — умовляв її Доуель. — Я вже казав вам, що не хочу метатися. Але коли ваші моральні почуття обурені й ви жадаєте відплати, я не відмовлятиму вас… тільки не поспішайте. Я прошу вас зачекати до завершення наших дослідів. Адже й мені потрібен зараз Керн так само, як і я йому. Він без мене не може закінчити роботу так само, як і я без нього. А це ж усе, що мені залишилося. Більшого мені не створити, але розпочата робота має бути завершена.