Дмитрієвський якось ніяково потер своє високе чоло, що зібралося зморшками. Йому чогось не хотілося висловлювати зараз своїх потаємних думок. Зрив одного сеансу ще не давав підстав бити на сполох…
— Можливо, що-небудь стало на заваді, — промовив він, — і радист вирішив перервати сеанс… Мож…
— Ви не те кажете, що маєте на думці, — перебив його на півслові Бакланов. — Не те…
— Ні… Чому?.. — слабо заперечив Дмитрієвський. — Ви ж пригадуєте, як вийшло зі мною в Орші торік.
— Ну-ну… Далі! — начебто підштовхнув його Бакланов.
— Туманова вела передачу, а я чергував на вулиці. І ось мчить мій хлопчак і доповідає: есесівці оточили квартал і роблять повальні обшуки. Передачу довелося перервати… Тридцять дві години ми з Тумановою відсиджувались у порожньому і холодному голубнику. А зв'язок відновили тільки через тиждень. І вже не з Орші.
— Але якщо мені не зраджує пам'ять, Юлія Василівна встигла подати сигнал «зв'язок тимчасово припиняю»? — нагадав Бакланов. — Так, здається?
— Цілком правильно, — згодився Дмитрієвський.
— А цей намагався передати інший сигнал і не встиг, видно… — Бакланов підвівся з-за столу й заходив по кімнаті. Мостини, що вже віджили свій вік, жалібно поскрипували під ногами. — Все це дуже прикро й не до речі, — вимовив він. Подумайте тільки, якого звіра вони схопили! «Дракона»!.. Одна назва чого варта! Молодець Чорноп'ятов! Герой! Так… І якщо з ними скоїлось лихо… — Він замовк і, підійшовши до стола, машинально пересунув польовий телефон з місця на місце.
Бакланов і Дмитрієвський мовчали й думали. Думали й мовчали.
Довгу паузу порушив капітан:
— Потрапити під радіопеленгатор — це найгірше, що може статися, але не можна забувати і про багато чого іншого…
— Як це розуміти, багато чого іншого? — запитав Бакланов і сам спробував відповісти на натяк: — Ви хочете сказати: перегоріла лампа, відказало живлення чи ще щось на зразок цього?
— Цілком можливо.
— Не думаю. Горєловський кореспондент відзначався дисциплінованістю й акуратністю, за що його й представили до нагороди. Я зовсім не припускаю, щоб він почав сеанс на несправній рації, а коли б і почав, то попередив би нас. Тут щось інше.
Дмитрієвський промовчав. Йому нічого було заперечити.
— Ви не втрачаєте надії, що зв'язок відновиться? — спитав у нього Бакланов.
Капітан кивнув.
— Гм, я також хочу вірити в це, — промовив Бакланов. — Ну, а якщо не відновиться? — Бакланов знову взяв телеграму н прочитав уголос: — «Пропонуємо два варіанти: перший — надсилайте людину по відомих явках…» Два варіанти, — повторив він. — І можливо, що в другому йшлося про відрядження літака… Яка досада!..
— Це був би найбажаніший варіант, — підхопив Дмитрієвський.
— Але зараз цілком неможливий, — зауважив Бакланов. — Ми не зможемо послати літак, не домовившись заздалегідь. А для цього потрібен зв'язок, — він похитав головою. — І треба ж було скоїтись такому лиху!
Бакланов кинув телеграму, підійшов до карти і хвилину вдивлявся в неї.
— І що ж ви все-таки пропонуєте? — звернувся він, не обертаючись, до Дмитрієвського.
— Чекати ранку, товаришу гвардії полковник, — була відповідь. — За умовами зв'язку о шостій ранку контрольно-перевірний сеанс, обмін позивними та й годі. Може, кореспондент вийде…
— А якщо не вийде, товаришу гвардії капітан? — перебив його Бакланов, не змінюючи пози і далі розглядаючи щось на карті. — Не вийде ні о шостій, ні завтра, ні післязавтра. Тоді що, я вас питаю?
— Ви не дали мені докінчити, — сказав Дмитрієвський.
— Прошу, — Бакланов різко повернувся.
— … Чекати ранку й одночасно готувати людину для надсилки, — відкарбував капітан,
— Оце правильно! — схвалив Бакланов. — Готувати. І з таким розрахунком, щоб сьогодні ж уночі викинути. Справа архітермінова. Хто у вас вільний?
— Вільні троє, але послати доведеться Туманову, — відповів капітан.
Полковник ледве помітно всміхнувся й уважно подивився на капітана своїми розумними примруженими очима,
Дмитрієвський спалахнув, і кров прилила до його обличчя.
Працюючи півтора року з Дмитрієвським, полковник знав, що капітан далеко не байдужий до розвідниці. Обох їх єднало хороше, молоде почуття, І обоє приховували одне від одного те, що зовсім нетрудно було помітити іншим. Разом з Тумановою капітан двічі був у ворожому тилу. Знав Бакланов і те, що коли на карту ставляться інтереси справи й мова заходить про Туманову, капітан завжди старанно підкреслює свою об'єктивність. Бувало він суворіше навіть ставився до Туманової, ніж до інших.