Лейтенант займався своїм ділом. Скинувши мундир, без якого здавався ще худішим, він вимився біля колодязя, потім витяг з машини офіцерський плащ, невеликий чорний із жовтою облямівкою чемоданчик і попростував до верби.
Розташувавшись трохи віддалік од гурту, він дістав з чемоданчика двоє яєць, баночку вершкового масла, шматок голландського сиру, хліб, кільце домашньої ковбаси і плоску флягу, обгорнуту сукном.
Білі лейтенантові руки, вкриті ластовинням, методично зарухалися. Він акуратно відкраяв чотири рівні тоненькі скибочки хліба, помазав їх маслом і прикрив пластинками сиру. Потім не кваплячись обчистив яйця, розрізав їх навпіл, посолив і поклав поруч із бутербродами. Ковбасу він спочатку понюхав, а тоді вже відрізав од неї кілька шматочків. Усе, що було непотрібне, сховав у чемоданчик, потім ковтнув із фляги і заходився їсти. Їв неквапливо, старанно пережовував, відганяючи рукою надокучливих мух.
Солдати, швидко напхавши шлунки, розказували анекдоти. Над мовчазним селом розлігся гучний регіт.
— Хто хоче побачити багатодітну матір? — гукнув кур'єр, показуючи рукою на дорогу.
Всі повернули голови. Сільську вулицю переходила невелика гладкошерста собака, в якої аж випирали ребра, а слідом за нею, з гарчанням налітаючи одне на одного і перекидаючись, пленталося семеро різномастих малюсіньких, неспокійно веселих цуценят.
Помітивши людей, собака нерішуче зупинилась, потягла носом і сіла. В її вологих чорних очах засвітилась голодна туга.
Лейтенант проковтнув прожований шматок і, зацмокавши язиком, поманив собаку до себе.
Та винувато покрутила головою, підвелась, відійшла на крок і знову сіла.
— Цуца!.. Цуца!.. — кликав її лейтенант. Собака не рухалась.
— Обережна, погань, — сказав кур'єр.
— Розуміє, що не росіяни, — додав водій і пошпурив на неї консервною банкою.
Собака відскочила вбік, підібгала хвоста і знову сіла.
— Не так, — зауважив один із солдатів. Він узяв скоринку хліба, полив її водою з термоса і, густо посоливши, кинув собаці.
Та жадібно схопила хліб на льоту, клацнувши зубами, але відразу ж кинула, затрясла головою і зачхала.
Солдати зареготали.
Собака стояла, незважаючи на спроби людей підманити її. За давньою, одвічною собачою звичкою вона чекала, коли, наситившись, двоногі підуть геть, і тоді вона безкарно скористається мізерними рештками їхньої розкішної трапези.
За хатами почувся шум автомобільних моторів. Через село з боку Горєлова промчали чотири вантажні автомашини з високими, обтягнутими брезентом кузовами.
Лейтенант устав, глянув на годинник і, впевнившись, що сорок хвилин розтяглися більш як на годину, скомандував:
— Швидко збиратись!
Солдати струснули брезент, одяглися, закурили і почали сідати в машину.
Коли люди відійшли, собака підтюпцем попрямувала до верби, за нею кинулися й цуценята. Мати численної сім'ї, махаючи хвостом, стала підбирати хлібні скоринки, ковбасні шкурки.
Водій включив мотор, але раптом, побачивши підняту лейтенантову руку, спинився. Лейтенант дістав з кобури масивний парабелум, зручно усівся, поклав ствол пістолета на зігнуту в лікті руку, примружив ліве око і плавно натиснув на спусковий гачок.
Постріл виявився на диво точним. Куля влучила собаці у вухо і вийшла наскрізь. Собака навіть не вискнула. Передні ноги в неї одразу надломились, вона тицьнулась носом у землю й витяглась. Кінчики задніх лап легенько здригнулись.
Кур'єр заплескав у долоні.
— Браво! Вправно, пане лейтенант! Око у вас добре!
Водій натиснув на педаль, включив швидкість, і машина рушила.
Цуценята, які спочатку шарахнули вбік, налякані пострілом, тепер опам'яталися. Мати їхня лежала спокійно, як лежала багато разів. Здавалось, нічого було боятись. Вони підбігли до неї і, повтикавшись мордочками, заходилися ссати ще тепле молоко.
Кілометрів за вісім од Горєлова шосейну дорогу перетинала невелика, але глибока річечка. Через неї був перекинутий міст на дерев'яних палях.
Будували міст задовго до війни й ні разу не ремонтували. Сваї почорніли, поросли мохом, поручні обвалились, поперечні дошки «вигравали» під колесами на всі лади.
Річечка вибігала з лісу і знову зникала в ньому. Її темно-зелені, майже нерухомі води ховались у високому, з людину заввишки очереті.
Кур'єрська машина легко подолала підйом, перевалила через нього, спустилась на виключеній швидкості до мосту і, вискнувши гальмовими колодками, раптом зупинилась. Посеред мосту стирчала між колодами березова жердина, до якої було прив'язано кусок фанери з написом: