Наприкінці 1980-х дон Пеппіно організував марш проти Каморри після масованого нападу на казарми карабінерів у Сан-Чіпріано-д’Аверса. Напередодні якісь карабінери насмілилися припинити бійку між двома місцевими хлопцями під час відзначення дня святого покровителя, тому десятки людей вирішили зруйнувати штабне приміщення та побити офіцерів. Казарми в Сан-Чіпріано затиснуті у вузький провулок, тому старшим офіцерам та капралам нікуди було тікати. Самим босам довелося послати районних капо в зону конфлікту, щоби придушити повстання і врятувати карабінерів. У той час регіон ще знаходився під контролем Антоніо Барделліно, а його брат Ернесто був мером. «Ми, священики церков у Кампанії, не збираємося обмежуватися одним лише засудженням цих обставин; навпаки — ми маємо намір подолати їх, навіть якщо для цього доведеться переглянути та оновити сутність і методи нашої пастирської діяльності».
Дон Пеппіно почав ставити під сумнів релігійність босів, відверто заперечуючи можливість існування гармонії між християнською вірою та бізнесовою, політичною і військовою владою кланів. У краї, де править Каморра, християнська проповідь не вважається супротивною діяльності Каморри: якщо клан працює на благо всіх своїх членів, то цю організацію вважають такою, що поважає християнську доброчинність і діє у відповідності з її принципами. Вбивство ворогів та зрадників бачиться як необхідність, як законне порушення закону; якщо так вирішить бос, то дію заповіді «Не убий», закарбованої на скрижалях Мойсея, можна призупинити, якщо вбивство здійснюється заради якогось вищого мотиву, а саме заради збереження клану, забезпечення інтересів його керівників, або заради блага якоїсь групи, а значить — кожного з її членів. Убивство — це такий гріх, до якого Христос поставиться з розумінням і пробачить в ім’я необхідності.
В Сан-Чіпріано-д’Аверса Антоніо Барделліно користувався старовинним ритуалом, який, зрештою, зійшов нанівець: він називався рищіїига-, ним також користувалася Коза Ностра під час прийому нових членів. Правий вказівний палець новобранця проколювали шпилькою, а потім капали кров'ю на образок Мадонни Помпейської. Потім цей образок підпалювали на свічі, і керівники клану, що стояли навколо столу, передавали його один одному. Якщо всі компаньйони встигали поцілувати образок Мадонни, то кандидат офіційно ставав членом клану. Релігія для Каморри — це постійна точка відліку, це — не просто жест володаря чи культурний релікт, а духовна сила, що визначає найпотаємніші рішення. Сім’ї каморристів, особливо родини найбільш харизматичних босів, часто вважають власні дії релігійним подвижництвом і переконані, що їхня совість несе на собі тягар болю та гріха заради благополуччя всіх людей, якими вони командують.
В Піньятаро-Маджоре клан Лубрано дав гроші на реставрацію фрески Мадонни. І її називають «Мадонна Каморрська» — відтоді, як великі цабе, мафіозі Коза Ностри, що втекли з Сицилії до цього міста, звернулися до її захисту. Тому зовсім неважко уявити собі, як Тою Рйна, Мікеле Ґреко, Лучано Ліджіо та Бернардо Провенцано стають навколішки перед цією фрескою і моляться за те, щоб їхні оборудки були вдалими, а шляхи відходу — гарантованими.
Коли Вінченцо Лубрано виправдали в суді, він організував паломництво — кількох автобусів з прихожанами — до Сан-Джованні-Ротондо, щоб подякувати святого падре Пір, котрий, як він вважав, забезпечив його виправдання. Повнорозмірні статуї падре Піо та теракотові чи бронзові копії статуї Христа, що стоїть з розпростертими руками в Ріо-де-Жанейро на горі Цукрова Голова, можна побачити на віллах багатьох босів Каморри. В нарколабораторіях Скампії брикети гашишу часто ріжуть по тридцять три за один раз — маючи на увазі вік Христа. Після чого роботу зупиняють на тридцять три хвилини, всі хрестяться, а потім знову приступають до роботи. Досить оригінальний спосіб умилостивити Христа і забезпечити собі заробіток та спокій. Те ж саме відбувається і з пакетами кокаїну: перед тим, як відправити їх товкачам, районний капо часто окропляє їх святою водою з Лурда, сподіваючись, що ці пакети нікого не відправлять у домовину, особливо з огляду на те, що потім йому персонально доведеться відповідати за погану якість товару.