Влада Каморри не стосується однієї лише плоті, це не просто влада над життям кожного. Вона також претендує володарювати над душами. І тому дон Пеппіно забажав внести певну ясність у слова, їхнє значення та їхню вагомість. «Каморра називає «сім’єю» клан, організований для злочинної діяльності, і законом такого клану є абсолютна відданість; будь-який вияв самостійності заперечується, тому не лише втеча, але просто навернення до чесного життя вважається зрадою, за яку слід карати смертю; Каморра користується всіма засобами, щоби поширити та зміцнити такий тип «сім’ї», навіть за рахунок експлуатації святих таїнств. Для християнина, вихованого на принципах Слова Божого, «сім’я» означає одне — групу людей, об’єднаних любов’ю, де любов означає безкорисливе та турботливе служіння, служіння, яке вивищує того, хто його надає, і того, хто його отримує. Каморра претендує на власну релігійність, і їй часто вдається обманути не лише вірних церкви, але й недосвідчених або безхитрісних пастирів душ людських».
У цьому документі навіть робилася спроба підняти питання церковних таїнств, щоби в подальшому запобігти можливій асоціації Святого причастя, вінчання та ролі хрещеного батька з діяльністю Каморри. Від однієї лише думки про висловлення такої позиції місцеві священики повмирали б від страху. Хто ж наважиться прогнати від олтаря боса, що прийшов хрестити дитину свого підлеглого? Хто ж відмовиться здійснювати обряд вінчання тільки тому, що воно — результат альянсу між родинами Каморри? Дон Пеппіно висловлювався недвозначно: «При здійсненні таїнств, для яких потрібна присутність хрещеного батька, не дозволяйте виконувати його роль тим, хто не відзначився християнською зрілістю та чесністю в громадському і приватному житті. Не допускайте до таїнств жодного, хто намагається вчинити неприпустимий тиск, хто не посвячений в ці таїнства».
Дон Пеппіно кинув свій виклик Каморрі саме в той момент, коли Франческо Сандокан Ск’явоне ховався в бункері під своєю міською віллою, казалезькі сім’ї воювали між собою, а цемент і утилізація сміття ставали новими пріоритетами їхніх імперій. Дон Пеппіно не мав бажання ґрати роль священика-втішника, що супроводжує вбитих малолітніх солдатів мафії до могили і при цьому шепоче матерям у чорному вбранні: «Тримайтеся, ви повинні бути сильними». В одному інтерв’ю він заявив: «Ми мусимо розбити узи кланів, щоби люди пережили внутрішню кризу». Він займав також чітку політичну позицію, стверджуючи, що його пріоритет — виступати проти політичної влади як продовження влади кримінальної. Дон Пеппіно надавав підтримку конкретним проектам та нововведенням, він не бажав залишатися осторонь: «Політичні партії втратили своє обличчя; часто кандидат, якого підтримує Каморра, не має ані власної політики, ані партійної, а просто виконує роль гравця чи посідає певну посаду — і все». Метою діяльності священика не було завдати Каморрі поразки. Як часто казав сам дон Пеппіно, «Переможці та переможені — всі вони в одному човні». Мета полягала в тому, щоб зрозуміти, трансформувати, засвідчити, виступити проти, зняти електрокардіограму серця економічної моці для того, щоб зрозуміти, як вирвати м’язи цього органу з-під контролю кланів.
Я ніколи ані на хвилину не проймався чимось на кшталт релігійного пієтету, але в словах дона Пеппіно бриніло щось таке, що виходило поза межі релігійного. Він започаткував новий метод, який відновив таке поняття, як «релігійно-політична промова». Віру в здатність людини вгризтися зубами в реальність і не відпускати її доти, аж поки від неї одне шмаття не залишиться. Створив новий тип мислення та мовлення, здатний відслідковувати запах грошей.
Ми звикли думати, що гроші не пахнуть, але це висловлювання правдиве лише тоді, коли гроші — в руках у володаря. А допоки вони не опиняться у нього в руках, вони все ж таки мають свій запах. Запах нужника. Дон Пеппіно трудився в краї, де гроші і справді пахнуть, але лише на один короткий момент — коли їх «видобувають» і перед тим, як вони перетворяться на дещо інше, стануть легітимними. Запахи та аромати ми відчуваємо лише тоді, коли втикаємося носом у те, що пахне або смердить. Дон Пеппіно Діана збагнув, що має тримати своє обличчя близько до землі, вдивлятися в спини та очі людей зблизька, якщо він хоче бачити і вказувати на конкретних винуватців, якщо він хоче зрозуміти, де і як накопичується бізнесове багатство, де і як зароджуються вбивства, арешти, ворожнеча та мовчанка. Він мав завжди тримати свій інструмент на кінчику язика. Цим інструментом було слово — єдиний засіб, що був у змозі змінити тодішню реальність. І це слово, нездатне мовчати, стало його смертним вироком. Його вбивці вибрали дату не навмання. 19 березня 1994 року відмічалося свято Сан Джузеппе, його день ангела. Рано вранці дон Пеппіно вже був у церкві, в головній залі побіля свого кабінету. Він ще не встиг одягнути свою рясу, тому вбивці не відразу розібралися, хто він.