Більше сотні репортерів за менш ніж два тижні. Раптом виявилося, що в Європі таки існує ринок наркотиків. Поліція буквально завалена проханнями: всім хочеться взяти участь в операції, побачити, як заарештують хоча б одного товкача, обшукають хоч один будинок. Всім хочеться запхати зображення наручників та автоматів у свій п’ятнадцятихвилинний сюжет. Багато хто з поліцейських починають позбуватися орд надокучливих репортерів у досить незвичний спосіб: щоб зекономити свій час, вони, вдягнувши цивільне, самі виступають у ролі товкачів і дають інтерв’ю. Інтерв’ю страшні та небагатослівні. Такі жахаючі й моторошні, що далі нікуди. І пішла в ефір чергова трагедія — кров та нутрощі, автоматні черги, розтрощені черепи та обгоріла плоть. Але найгірше з почутого є лише частиною реальності. Багато репортерів вважають, що вони виявили в Секондільяно таке собі гетто Європи, місце, де панують тотальні злидні. Але якби вони залишилися на довший час, то збагнули б, що бачать перед собою стовпи економіки, приховану золоту копальню, темряву, з якої живе серце економіки черпає свою енергію.
Телерепортери робили найнеймовірніші пропозиції. Дехто прохав мене вставити у вухо мініатюрну відеокамеру і пройтися певними вулицями — «ви ж добре знаєте, якими саме» — слідом за «самі знаєте, ким». Вони мріяли зробити зі Скампії щось типу реаліті-шоу з відеорядом справжнього убивства чи реальної наркооборудки. Якийсь сценарист дав мені почитати свою історію про смерть і кров, де диявола новітньої доби зачинають саме в Терцо Мондо. Цілий місяць телевізійні групи годували мене безплатними вечерями, надокучаючи абсурдними пропозиціями та намагаючись витягнути інформацію. Під час цієї війни кланів, серед потенційних рекрутів Каморри в Секондільяно та Скампії виникла справжнісінька індустрія проводирів, офіційних перекладачів, інформаторів та розвідників. Багато дітлахів виробили спеціальні навички. Вони тинялися по району, де зазвичай збиралися репортери, і видавали себе за товкачів або тих, хто стоїть на шухері. А як тільки хтось із репортерів наважувався підійти до них, то вони відразу ж проголошували свою готовність розповідати, пояснювати та фотографуватися. І відразу ж виставляли свої умови: 50 євро за розповідь, 100 євро за турне по наркоринку під відкритим небом, 200 євро за вхід до будинку одного з наркоділків, що мешкає в мікрорайоні «Вітрило».
Щоб зрозуміти обіг золота, недостатньо побачити самородок чи шахту. Доведеться розпочати з Секондільяно і піти шляхами імперій, що їх збудували клани. Війни Каморри виявляють на мапі міста, якими правлять клани: це глибинка провінції Кампанія, країна злиднів, це — території, які дехто називає «італійським Диким Заходом», де, як йдеться в одній легенді, автоматів більше, ніж виделок. Але під спудом насильства, що вибухає час від часу то там, то тут, ці райони продукують величезне багатство, від якого видніється лише далеке сяйво. Але про це не йдеться в жодному репортажі. Розповіді масмедіа стосуються лише естетики неаполітанських нетрів.
Двадцять дев’ятого січня убивають Вінченцо Де Дженнаро. Тридцять першого січня в кафетерії вбито Вітторіо Бевілаква. Першого лютого від рук убивць гинуть Джованні Орабона, Джузеппе Піццоне та Антоніо Патріціо. При цьому вбивці використовують стару, але ефективну тактику: вони видають себе за поліцейських. Джованні Орабона був нападаючим футбольної команди «Реал Казаваторе». Всі троє прогулювалися разом, коли біля них зупинилося авто з сиреною. З нього вийшли двоє з поліцейськими жетонами. Хлопці не намагалися втекти або вчинити опір. Вони знали, як правильно поводитися, тому дозволили надіти на себе наручники і посадити в авто. Потім авто різко зупинилося, і їм наказали вийти. Може, вони й не відразу збагнули, але при виді пістолетів їм усе стало ясно. То була засада. І то були не поліцейські, а «іспанці». Члени бунтівної сепаратистської групи. Двох схоплених поставили на коліна і вистрелили їм у потилицю; вони померли на місці. Третій, судячи з доказів, зібраних на місці злочину, спробував утекти, але зі зв’язаними руками йому важко було тримати рівновагу: він упав, потім підскочив, побіг — і знов упав. Убивці спіймали його, вставили пістоль в рот і вистрелили. Коли знайшли труп втікача, то виявили, що його зуби вибиті. Напевне, він інстинктивно вкусив ствол, немов намагаючись його відгризти.