На прес-конференції карабінери-спецназівці заявили, іцо арешт Ді Лауро стався після того, як був упізнаний один із членів клану, чоловік, що купляв Ді Лауро його улюблену рибу реггопіа, один з різновидів ляща. Мабуть, ця історія була розрахована на те, щоб зруйнувати імідж Ді Лауро: могутній бос, під чиєю командою знаходяться сотні вартових, «спалився» через банальну зажерливість. Але ніхто в Секондільяно не купується на це. Ані на хвилину. Багато хто вважав, що вирахувати боса могла виключно SISDE, італійська внутрішня розвідка. Представники правоохоронних органів підтвердили, що SISDE дійсно долучилася до цієї справи, але її присутність в Секондільяно було надзвичайно важко помітити. З уривків розмов, почутих у місцевих барах, я склав щось віддалено схоже на гіпотезу, висунуту численними репортерами, а саме: SISDE почала регулярно платити декому в районі грубі гроші в обмін на інформацію або невтручання. Від чоловіків, що їли булочки і пили каву, можна було почути щось на кшталт: «Ну, якщо ти береш гроші від Джеймса Бонда…»
Останніми днями я двічі чув прихований або асоціативний натяк на агента 007. Ці натяки були надто несуттєвими та надто сміховинними, щоб звертати на них увагу, але водночас — надто вже анормальними і незвичними, щоб їх ігнорувати.
Напевне, стратегія таємної служби полягала в тому, щоб визначити і рекрутувати людей, офіційно відповідальних за стояння на шухері, змусити їх розставити всіх вартових у інших зонах таким чином, щоб вони були не в змозі підняти тривогу і дати босові можливість утекти. Родина Едоардо Ла Моніки відкидає будь-який можливий стосунок до арешту і твердить, що вбитий ніколи не був членом Системи, бо завжди боявся кланів та їхніх оборудок. Можливо, він розплатився своїм життям за якогось іншого члена родини, але хірургічно-жорстокі тортури призначалися саме йому, і навряд чи його понівечене тіло служило попередженням комусь іншому.
Одного дня я помітив невелику групу людей неподалік від того місця, де знайшли тіло Едоардо Ла Моніки. Один з хлопців показав на свій безіменний палець, торкнувся своєї голови, а потім беззвучно заворушив губами. Мені відразу ж пригадалися жести Вінченцо Ді Лауро в судовій кімнаті: отой дивний жест, яким він питав батька про обручку. Дивний, бо чому він питав саме про обручку після довгих років розлуки? Обручка — anello — в неаполітанській говірці перетворюється на anello. Значить, то був натяк на Аньєлло Ла Моніка, патріарха сім’ї, а також на обручальний перстень, який символізує віру або вірність. Таким чином, заарештованому босу сповістили ім’я родини, яка його зрадила. Родини, винуватої в його арешті. Прізвище чоловіка, який «розколовся», заговорив.
Роками родину Ла Моніка називали в районі anielli, так само, як членів родини Джонта із Toppe-Аннунціати називали valentini за ім’ям боса Валентіно Джонта. Згідно з заявами «розкаяних» каморристів Антоніо Руокко та Луїджі Джуліано, Аньєлло Ла Моніку колись знищив не хто інший, як його ж хрещений син — Паоло Ді Лауро. Так, усі люди Ла Моніки знаходяться в лавах клану Ді Лауро. Можливо, це жорстоке вбивство і стало покаранням, посланням значно виразнішим та дохідливішим, аніж просто автоматна черга. Помстою за смерть, що сталася. Пам’яттю, яка тримається на чутках, припущеннях та підозрах, яка спричиняється до сенсаційних арештів та понівечених тіл. Але ці чутки та припущення ніколи не набувають форми істини, яку вперто намагаються розшифрувати, наче ієрогліф двадцять років тому, а помста, як відомо, є стравою, яку найкраще подавати холодною. Ця смерть була спільною пам’яттю кланів Секондільяно, які згодом піднялися до владних вершин, спільною пам’яттю того ж району, де вони намагалися розшифрувати ієрогліф, котрий краще залишити нерозшифрованим.