Для багатьох жінок вийти заміж за каморриста — це як отримати банківську позику або успадкувати чималенький капітал. І якщо їм сприятиме доля та наявність таланту, то цей капітал дасть плоди, і зазначені жінки стануть підприємцями, менеджерами або дружинами вищих чинів клану з необмеженою владою. Якщо ж їм не поталанить, то вони будуть приречені проводити безконечні години в тюремних кімнатах для побачень. А коли клан втрачає силу і не в змозі платити щомісячне жалування, то тоді цим жінкам доведеться змагатися з іммігрантками за роботу служниці, щоб мати змогу платити адвокатам і годувати сім’ю. Жінки Каморри є тим фундаментом, на якому тримаються альянси; їхні обличчя — це показник моці тієї чи іншої сім’ї. Їх розпізнають по чорних вуалях на похоронах, по несамовитих вересках під час арештів, по повітряних поцілунках, які вони шлють своїм чоловікам в судах.
Може здатися, що типова представниця Каморри — це жінка, котра не робить нічого, а лишень «ретранслює» біль та волю своїх мужчин: братів, чоловіка та синів. Але це не так. Трансформація Каморри за останні роки означала також метаморфозу ролі жінки, яка з постаті матері та помічниці в тяжкі часи перетворилася на менеджера, котрий займається майже виключно бізнесом та фінансовою стороною справ, делегуючи іншим участь у бойових діях та нелегальній наркоторгівлі.
Однією з таких історичних постатей є Анна Мацца. Як вдова хрещеного батька району Афраґола вона очолила одну з наймогутніших кримінально-бізнесових організацій і стала однією з перших жінок в Італії, засуджених за злочини, пов’язані з мафією. Спочатку Анна Мацца наживалася на аурі свого покійного чоловіка, Дженнаро Моччія, якого вбили в 70-х. «Чорна вдова Каморри», як її стали звати, впродовж двадцяти років була мозковим центром клану Моччія. Вона мала талант скрізь поширювати свою владу. Коли в 1990-х суд постановив їй перебратися на північ, поблизу Тревізо, вона спробувала зміцнити свою владну мережу навіть в тотальній ізоляції і — згідно з даними слідства — встановила контакт з мафією Бренти. Анну звинуватили в тому, що відразу ж після вбивства чоловіка вона озброїла свого дванадцятилітнього сина, щоб той убив особу, яка наказала ліквідувати Дженнаро Моччія, але її відпустили за браком доказів. Анні Мацца був притаманний олігархічний стиль правління, і вона виступала категорично проти збройних повстань. Ця жінка контролювала всю свою територію, про що свідчить розпуск міської ради Афраґоли в 1999 році через засилля в ній каморристів. Політики дослухалися до її думки і шукали її підтримки. В певному сенсі Анна Мацца була першопрохідцем. Її випередила лише Пупетта Мареска, прекрасна і мстива кілерша, яка прославилася в Італії в 50-х роках, коли на шостому місяці вагітності вирішила помститися за смерть свого чоловіка, Паскалоне Ноли.