За останні роки вплив цього клану значно посилився і сягнув Східної Європи: Польщі, Румунії та Угорщини. Саме в Польщі і був заарештований 2004 року Франческо Чіччар’єлло Ск’явоне, кузен Сандокана, опецькуватий вусатий бос Каморри. Його розшукували за десять убивств, три викрадення, дев’ять замахів на вбивство, численні порушення законів володіння зброєю, а також за рекет. Його схопили, коли він купував зелень зі своєю двадцятип’ятирічною румунською партнеркою Луїзою Боетц. Чіччар’єлло жив під іменем Антоніо і скидався на звичайного п’ятдесятилітнього бізнесмена з Італії. Але напарниця Чіччар’єлло, напевне, відчула, що щось не так, коли для того, щоб збити зі сліду поліцію, їй довелося здійснити довгу і заплутану подорож поїздом до Кросно, поблизу Кракова, щоби там з ним зустрітися. Та агенти поліції «пасли» її через три кордони, проїхали за нею в авто аж до околиць цього польського міста — і нарешті біля прилавка в супермаркеті застукали Чіччар’єлло, який на той час уже збрив свої вуса, випрямив кучеряве волосся та істотно схуднув. Раніше, втікши з Італії, Чіччар’єлло перебрався до Угорщини, де мав великі ділові інтереси: тваринницькі ферми, землю та угоди з місцевими бізнесменами. Італійський представник SECI, Південно-Європейської ініціативи зі спільної боротьби з міжнародною злочинністю, доповідав, що Ск’явоне зі своїми людьми часто їздив до Румунії і започаткував крупні оборудки в містах Барлад на сході країни, Сіная — у центрі, та в Клюй — на заході, а також по всьому узбережжю Чорного моря. Чіччар’єлло Ск’явоне мав двох коханок: Луїзу Боетц та Крістіну Кореманчау; остання теж була румункою. В Казале поширилася чутка, що його заарештували через жінку, і це було для Ск’явоне як публічний ляпас. Заголовок у місцевій газеті теж, здавалося, над ним насміхався: «Чіччар’єлло заарештували разом із коханкою». Насправді ж обидві коханки мали величезне значення для його бізнесу, бо вони були фактичними керівницями його інвестицій в Польщі та Румунії. Чіччар’єлло був одним з останніх заарештованих босів родини Ск’явоне. За двадцять років свого панування та безперервної ворожнечі багато ватажків казалезьких кланів та їхніх поплічників потрапили за ґрати. Всі розслідування діяльності цього картелю та його філій поєднали в один «спартаківський» мега-процес, названий так на честь бунтівного гдадіатора, що цідняв найбільше повстання за всі часи існування Римської імперії.
Я пішов до зали суду в Санта-Марія-Капуа-Венере того дня, коли зачитувалися вироки, сподіваючись зустріти масу фоторепортерів та телевізійників. Але їх там виявилася жалюгідна жменька, і то, в основному, з місцевих газет і телестанцій. Зате було дуже багато карабінерів та поліції. Близько двохсот. Над будівлею суду низько висіли два гелікоптери, дошкуляючи всім присутнім гуркотом своїх двигунів та свистом лопатей. Скрізь — натреновані на вибухівку собаки та поліцейські автомобілі. Загальний настрій — надзвичайно напружений. Однак чомусь загальнонаціональні телеканали та преса — відсутні. Масмедіа чомусь повністю ігнорували цей гігантський судовий процес — у плані кількості звинувачуваних та очікуваних вироків — над злочинним картелем. Експерти дають такі цифри стосовно «спартаківського» суду: 3615 офіційно залучених слідчих, близько 1300 справ, відкритих антимафіозними підрозділами, починаючи з 1993 року, і всі — на основі свідчень Карміне Ск’явоне.
Цей суд тривав сім років і двадцять один день, і за цей час відбулося 626 слухань. Найскладніший суд над мафією в Італії за останні п’ятнадцять років. На ньому виступили п’ятсот свідків — на додачу до двадцяти чотирьох свідків обвинувачення, з яких шестеро були обвинувачуваними. Результати цього суду зайняли аж 90 томів: акти, обвинувальні вироки, різні документи та роздруківки підслуханих телефонних розмов. Приблизно через рік після бліц-операції 1995 року почалися також суміжні розслідування, що мали стосунок до «спартаківського» процесу: «Спартак-2» та «Реджі Ланьї». Ці розслідування стосувалися реставрації бурбонських каналів, які не ремонтувалися належним чином ще з вісімнадцятого сторіччя. Згідно з висунутим звинуваченням, клани багато років працювали з проектом реконструкції, отримуючи мільйонні контракти. Але замість спрямовувати гроші на реконструкцію, вони перекачували їх на розвиток власного будівельного бізнесу, який в результаті розквітнув по всій Італії. Відбувся також судовий процес, пов’язаний з махінаціями у відомих центрах збору продукції, за допомогою яких європейська спільнота позбувалася надлишків сільгосппродукції та забезпечувала субсидії фермерам. У величезні ящики, що призначалися для надлишкової сільськогосподарської продукції, клани засипали мотлох, залізні відходи та будівельне сміття. Але спочатку вони все це зважували, щоби вага точно відповідала вазі продуктів. Харчі, уникнувши утилізації, йшли собі далі на ринок, а субсидії йшли до кишень кланів. Був виданий сто тридцять один ордер на конфіскацію майна компаній, землі та харчової продукції на мільйони євро. Конфіскації зазнали також і два футбольних клуби: «Альбанова» з другої ліги та «Казаль-ді-Прінчіпе».