Фірми з району Аверси завжди готові втрутитися в процес: вони добре організовані і працюють швидко, економічно та ефективно. В Казаль-ді-Прінчіпе офіційно функціонують 517 будівельних компаній. Солідна їх частина є прямим продовженням кланів, а є ще сотні других, ціла армія, завжди готова взятися до будь-якої будівельної роботи. Клани не заблокували будівництво в цьому районі, а спрямували вигоди від нього до своїх кишень. За останні п’ять років на кількох квадратних милях були споруджені справжнісінькі комерційні трони з цементу: один з найбільших кінотеатрів у країні — в Марчанізе; найбільший на півдні Італії торговий центр — в Теверолі; а також найбільший в Європі торговий центр в Марчанізе, і все це — в регіоні з надзвичайно високим рівнем безробіття, яке породжує безперервний потік емігрантів. Гігантські комерційні комплекси. Згідно з класифікацією, яку запропонував етнолог Марк Оже, це — «нічийні простори», але вони більше схожі на відправні точки. В цих супермаркетах паперові гроші, виручені за все продане та спожите, уречевлюють капітал, який інакше не зміг би знайти конкретного легітимного застосування. В цих місцях гроші здобувають свою законність. Чим більше торгових центрів має постати, тим більше постане будівельних майданчиків, чим більше товару, що прибуває, тим більше постачальників залучається до роботи, чим крупніші партії товару, тим швидше гроші зможуть перетнути нерівні зазублені межі нелегальних територій і опинитися в легальній царині.
Клани заробили на розбудові району, і вони також завжди готові пожати плоди матеріальних винагород. Вони з нетерпінням чекають введення в експлуатацію великих проектів: підземки в Аверсі та аеропорту в Граццанізе, одного з найбільших у Європі; його мають спорудити поблизу ферм, що колись належали Чіччар’єлло та Сандокану.
Казалезі поширювали і поширюють свої товари по всьому регіону. Одні лише активи нерухомості, конфісковані Неапольським антимафіозним відділом, сягають 750 мільйонів євро. Списки лякають і вражають. Під час одного тільки «спартаківського» процесу було конфісковано 199 будівель, 52 об’єкти маєтності, 14 компаній, 12 автомобілів, а також три судна. Як виявилося під час судового процесу 1996 року, Скявоне та його найближчі поплічники стали свідками конфіскації своїх активів на 230 мільйонів євро: компанії, вілли, ділянки землі, споруди та дорогі автомобілі, включно з «ягуаром», в якому застали Сандокана під час його першого арешту. Такі конфіскації могли б зруйнували будь-яку компанію, такі втрати відправили б на дно будь-яку фірму. Будь-яку, але не картель Казалезі. Кожного разу, коли я читаю про конфіскацію майна, кожного разу, коли я бачу список активів, що їх антимафіозний відділ конфіскував у босів, я відчуваю відчай та пригнічення: куди не повернись, скрізь, здавалося, все належить їм. Все. Землі, скот, ферми, каменярні, автомайстерні, гаражі, молочарні, готелі та ресторани.
А один бізнесмен мав більше за інших цієї абсолютної влади володіти усім. Це — Данте Пассареллі з Казаль-ді-Прінчіпе. Кілька років тому його заарештували за зв’язки з Каморрою і звинуватили в тому, що він — скарбничий клану Казалезі. Обвинувачення вимагало засудити його на вісім років ув’язнення. Пассареллі був не просто одним з незчисленних бізнесменів, який здійснював оборудки за посередництва та за сприяння кланів. Пассареллі був Бізнесменом Номером Один, наближеним до керівництва, яке йому довіряло. Він був власником надзвичайно прибуткової кондитерської, і, згідно з даними слідства, саме через економічний хист його і вибрали керувати частиною інвестицій клану. Пассареллі став оптовиком, а потім — крупним промисловцем, виробником макаронної продукції та підрядчиком; він мав також свої інтереси в цукроварінні й постачанні харчів для бенкетів та свят, і навіть у футбольному бізнесі. Згідно з даними DIA, Управління боротьби з мафією, активи Данте Пассареллі оцінювалися в суму 300–400 мільйонів євро. Значна частина цього багатства була плодом холдингової діяльності та володіння великою кількістю акцій в сільськогосподарсько-харчовому секторі. Йому належав Іраш, один з найпотужніших цукрових заводів Італії. Його компанія «Пассареллі Данте і сини», якій дістався контракт на постачання харчів до лікарняних їдалень в Санта-Марія-Капуа-Ветере, в Капуа та Сесса-Аурунку, була лідером у постачанні харчових продуктів. Пассареллі володів сотнями квартир, а також комерційних та промислових споруд. На час його арешту в 1995 році до об’єктів, що підлягали конфіскації, входили: дев’ять будинків у Віллі-Літерно; квартира в Санта-Марія-Капуа-Ветере; іще одна квартира в Пінетамаре; споруда в Казаль-ді-Прінчіпе, земельні ділянки в Кастельвольтурно, Казаль-ді-Прінчіпе, Вілла-Літерно, Канчелло-Арноне та Ля-Бальцані; сільськогосподарський комплекс в Санта-Марія-Ля-Фосса, що складається з 209 гектарів землі та 40 споруд сільськогосподарського призначення. Конфіскували також і його «перлину», що стояла біля причалу в Ґалліполі, — розкішну яхту «Anfra III» з кількома каютами, паркетною підлогою та джакузі. На цій яхті Сандокан зі своєю коханкою робив круїзи навколо грецьких островів. Нові розслідування спричинялися до дедалі масштабніших конфіскацій активів Данте Пассареллі, та раптом у листопаді 2004 року його знайшли мертвим: він випав з балкона одного зі своїх будинків. Після його смерті всі конфісковані активи, що мали перейти у власність держави, були повернуті родині. Пассареллі спіткала доля талановитого бізнесмена, котрий, завдяки клану, став ворочати сумами, які йому в противному разі і не. снилися б; і він забезпечував експонентне зростання цих сум. Та раптом на гладенькій дорозі трапилася ковбаня — судове розслідування, — і надбане багатство конфіскували. Талант бізнесмена створив йому імперію, а конфіскації довели до смерті. Клан не робить поблажок за помилки. Коли під час судового процесу Сандокан дізнався про смерть Пассареллі, він умиротворено сказав: «Нехай душа його спочине в мирі».