Тут Іванко наш піднявся,
З ясним місяцем прощався,
Міцно шию обійняв,
Тричі в щоки цілував.
«Ну, Іваночку Петрович,—
Каже Місяць Місяцьович,—
Я тобі з синком моїм
Щастя зичимо у всім.
Віднеси коханій доньці
Ти привіт од мене й сонця
І скажи на втіху їй:
— Не журися, сліз не лий,
Із тобою завжди мати!
Вже не довго сумувати —
І не сивий, не старий,—
Бравий красень молодий
На рушник з тобою стане! —
Ну, бувай здоров, Іване!»
Поклонившись як умів,
На коня Іванко сів,
Мов який князенко, свиснув,
Горбаневі боки стиснув,—
І за два дні наш Іван
Знов побачив окіян.
Коник знов біжить по киті
Аж копита дзвонять биті.
Кит одразу їх пізнав
І, зітхнувши, запитав:
«Як там, батечки ви рідні?
Чи загину в долі бідній?»
Коник каже: «Постривай,
Дві години зачекай!»
До села він прибігає,
Там усіх людей скликає,
Крутить хвостиком своїм
І таке говорить їм:
«Гей, послухайте, миряни,
Православні християни!
Як нема охоти вам
На обід піти сомам,
То відсіль тікайте скоро,
Бо збунтується тут море:
Чудо-юдо риба кит
Вгору виверне живіт!..»
Тут селяни ті, миряни,
Православні християни,
Закричали: «Що за страх!»
Та й побігли по домах.
Всі вози позапрягали;
В них пожитки поскладали
І покинули тоді
Рибу кита на воді.
Зірка з місяцем стрічалась,
А в селі вже не зосталось
Ні старих, ані малих,
Мов татари йшли на них.
Вибіг коник знов на кита
Та й кричить несамовито,
Прихилившись до ребра:
«Слухай, голово стара!
Ти тому в такій неволі,
Що без божої без волі
Проковтнув серед морів
Три десятки кораблів!
Тільки випустиш їх, брате,—
І не будеш муки знати,
Будеш жити-поживать,
Лиха-горенька не знать».
Цю промову закінчивши
І вудила прикусивши,
Він напружився — і вмить
Знов на березі стоїть.
Чудо-кит поворухнувся,
Тяжко-важко повернувся,
Взявся море хвилювать
Та із пащі викидать
Кораблі за кораблями
З парусами й моряками.
Шум ізнявся тут такий,
Що збудився цар морський:
Із гармат тоді гриміли,
В сурми ковані трубили;
Флаги вгору підняли
І вітрила нап'яли.
Піп молебня тут відправив,
Кита доброго прославив;
А хлоп'ята молоді
Гучно вдарили тоді:
«Ой по мореньку, по морю,
По широкому роздоллю,
Що по сам кінець землі,
Вибігають кораблі...»
Хвилі в морі розгулялись,
Кораблі по них помчались.
Чудо-юдо риба кит,
Що побачив вільний світ,
Рот широкий розкриває,
Що є сил кричить-гукає:
«Чим вам, друзі, відслужить?
Як за службу відплатить?
Може, раковин барвистих,
А чи рибок золотистих,
А чи перлів треба вам?
Все, що скажете, я дам!» —
«Ні, кит-рибо, з того всього
Не потрібно нам нічого!»
«Що ж тобі, Іване, дать?»
«З моря персника дістать,
Персня, знаєш, цар-дівиці,
Скоро нашої цариці».
«Добре, добре, для братка
Жодна праця не тяжка!
Відшукаю до світанку
Персня красної панянки»,—
Кит Іванові сказав
І на дно морське упав.