— Якщо захочеш, можеш дівчиська від гордині вберегти. Нехай усе життя страхолюдиною залишається, але норовом буде лагідна й добра, як ягнятко, — жорстока судениця підійшла до Колеса Фортуни, що світилося, і де все ще було видно затишну кімнатку.
Повитуха піднесла до матері новонароджену доньку. Виснажена жінка потяглася до маляти, але була ще занадто слабка, щоб взяти його на руки. Нитка її життя ледве помітною павутинкою тяглася до веретенця Долі. І ось сталося непоправне. Злидня схопила свої ножиці та в одну мить перерізала тонку нитку. Жінка на постелі глибоко зітхнула й відкинулася на подушку. Судениця розвернулась і, голосно регочучи, пішла геть із зали. У палаці зависла зловісна тиша, тільки здалеку долинав хриплуватий голос Злидні:
Фортуна підійшла до Долі й ласкаво обняла її за плечі.
— Не журися, може, правду кажуть, не вродись вродливим… Дівчинка проживе щасливо і без краси.
— Я передчуваю біду. Покладе чорна перлина кінець щастю малої, — зі сльозами на очах сказала Доля.
— Що таке кінець? Це лише початок чогось нового, можливо, більш захопливого й прекрасного, — посміхнулась у відповідь Фортуна.
Розділ 2
Радість ходить поряд з горем
Далеко від гори Фатум на околиці невеликого містечка стояла бідна бакалійна крамничка. Хазяїн її був людиною чесною й працьовитою, але занадто доброю, а тому багатства так і не настягав. Бакалійник і його дружина жили дружно й появи первістка чекали як величезного щастя. Однак недаремно кажуть — у високосний рік чекай біди. Ось і до їхнього дому разом із великою радістю прийшов великий сум. У ніч на двадцять дев’яте лютого у бакалійника народилася донька, але дружина не витримала пологів і залишила його вдівцем. Та й новонароджена дівчинка була дуже слабенькою. Тому що батько, не сподіваючись, що вона житиме, вирішив її якомога швидше охрестити.
Уранці в день хрестин до крамнички постукалася бродяжка: ноги босі, вся в лахмітті, подерта хустина низько опущена на лоба, так що лиця не роздивишся. Дав їй бакалійник кілька монет і сказав:
— Щасливої тобі дороги, мандрівнице, помолися за мою дівчинку, мабуть, недовго їй жити залишилося.
— Не журись, чоловіче, на кожну хворобу ліки знайдуться. Я можу твою дочку вилікувати, — ласкаво сказала жебрачка. — Лише маю одну умову: дозволь мені стати хрещеною матір’ю твоєї дочки.
Тяжко було бакалійнику дати згоду, але чого тільки не зробиш заради спасіння власної дитини?
— А як ти думаєш дочку назвати? — запитала мандрівниця.
— Марфою, так, як дружину мою звали, — не задумуючись, відповів бакалійник.
— Ні, нехай звуть її Златою — і буде в неї золоте серце, — сказала незнайомка, а про себе сумно подумала: «Але не бути їй ніколи красунею й не мати золотого волосся».
Бакалійник не заперечував і, лише тяжко зітхнувши, сказав:
— Нехай буде по-твоєму. Злата — так Злата, аби одужала.
Мандрівниця наказала батькові залишити її наодинці з дівчинкою. Варто йому було вийти з кімнати, як бродяжка дістала зі складок старезної накидки кришталевий флакон з тягучою, мов мед, рідиною, дала дівчинці ковточок зілля, і тут сталося диво. Дихання маляти стало рівнішим, жар почав спадати.
Того ж дня дівчинку охрестили й назвали Златою. Сусіди дивом дивувались, чому бакалійник взяв у хрещені невідому жебрачку, але, трохи погомонівши, скоро про це й забули. Батько малої хотів віддячити бідній жінці, але та немов крізь землю провалилась. Але з того дня будь-яка хвороба обминала дівчинку.
Розділ 3
Ніколи!
День за днем минув рік. Одного разу на початку березня захурделило, замело так, ніби зима не на спочинок зібралась, а тільки сили набирала. Визирнув бакалійник на двір, а там сніг ліпить, вітер гуде, небо низько черевом на місто навалилося, ніби роздавити його хоче: не зрозумієш, чи то ніч, чи то день надворі. Місто наче вимерло. Усі по хатах поховалися. О такій порі на покупців чекати не варто.
Бакалійник замкнув двері на засув, зачинив віконниці та зібрався був піднятися нагору до своєї кімнати, як раптом хатою пролетів легенький вітерець. Полум’я свічок замиготіло й згасло. В одну мить запах прянощів і копчення мовби вивітрився, а повітря наповнилось ароматом квітів і польових трав. Злякався бакалійник. Перехрестився. Почав згаслу свічку запалювати, та руки тремтять, не слухаються. Хотів утекти, та ноги ніби до підлоги приросли.