— Можливо, ви, пане, й готові, та тільки я не готова стати дружиною такого пихатого індика.
Княжич ніяк не чекав відмови. Він почервонів до коренів волосся й похапцем піднявся з колін. Дивлячись на його розгубленість, принц не міг утриматися від сміху. Дівчина теж засміялась. Вони стояли й реготали до сліз. Коли, нарешті, їхня бурхлива веселість минула, принц і дочка бакалійника забули про княжича. Молоді люди дивились один на одного, і їм здавалося, що вони самі на всьому білому світі. Серце дівчини защеміло, але вона не знала, що цей біль називається коханням. Удаваний музика торкнувся руки Злати:
— Прекрасна незнайомко, немає пісень, які могли би повідати світу про твою досконалість. Я готовий покласти до твоїх ніг ціле королівство, якщо ти погодишся стати моєю дружиною.
Злата з радістю віддала б серце бродячому музиканту, не вимагаючи нічого натомість. «Я згодна», — хотіла вигукнути вона, але гордість скувала її язик. Вона відмовила стільком вельможам і багатіям, хіба могла вона відразу ж дати згоду простому бродячому музикантові?
— Пусті слова! Ти, бродяга, даєш обіцянки, які личать наслідному принцові, — усміхнулася вона.
— Можливо, я лише бродячий співак, але кохання до тебе допоможе мені зробити неможливе. Будь моєю дружиною, і я зроблю тебе королевою.
— Що ж, коли будеш королем, тоді й приходь свататись, а поки що мені нема про що з тобою говорити, — відрізала Злата.
— Невже ти віддаси своє серце, тільки якщо я покладу до твоїх ніг корону? — запитав юнак.
— Хто сказав, що я віддам тобі серце? Я віддам тобі руку. Чому б і ні? Ти не гірший за інших. Щоправда, і не кращий.
Кров кинулася принцу до голови. Ніхто не наважувався з ним так розмовляти. Він спересердя вискочив з крамниці й кинувся геть, вирішивши назавжди викреслити горду красуню зі своєї пам’яті. Двері за прекрасним юнаком зачинилися. При думці про те, що вона ніколи більше його не побачить, у Злати стиснулося серце. Вона вискочила за поріг, щоб повернути молодого музику, але вулиця була пустою.
— Навіщо лише я прогнала його! Це все моя гордість, хай їй грець! — скрикнула Злата. Уперше за довгі місяці сльози покотилися по щоках, і вона спізнала, наскільки згубною є трутизна гордині.
Розділ 8
Далі — менше
Заставши дочку в сльозах, бакалійник кинувся до неї.
— Що з тобою, дитино моя? Чи не образив тебе хто?
— Я сама винна. Він пішов, і я більше ніколи його не побачу, — заливаючися слізьми, промовила дівчина.
Бакалійник згадав красеня-музику й одразу все зрозумів. Він обійняв дочку й ласкаво сказав:
— Не сумуй, люба донечко, якщо він щиро любить тебе, то незабаром обов’язково повернеться. Ось побачиш.
— Ти гадаєш? — з надією запитала Злата.
— Ну звичайно, — запевнив її батько.
Старий ладен був співати й танцювати від радості, що нарешті серце його дочки відтануло і вона знову стала такою, як колись — ласкавого та доброю Златою. Однак радість бакалійника була передчасною. Те, що вершилось місяцями, не можна виправити за єдину мить.
Злата витерла сльози й сказала:
— Ти правий. Ніде він не подінеться. Де ще він знайде таку красуню, як я? Прибіжить, як миленький.
Старий батько зрозумів, що Злата все та ж гордівниця й ані трохи не змінилась, але він помилявся. У серці гордої красуні поселилася любов. Удень дівчина мріяла про прекрасного музику, а ночами плакала, даремно чекаючи його повернення.
Одного разу, приміряючи перед дзеркалом наряди, Злата помітила, що речі їй стали завеликими й теліпаються, мов на вішалці.
«Мабуть, я схудла від переживань», — вирішила красуня.
Вона підшила спідниці й перекроїла сукні, але не минуло й тижня, як все знову виявилося завеликим. Злата не знала, що й думати. Якось одного разу вона взялася розставляти банки з варенням у комірчині й раптом виявила, що не може дотягнутися до полички.
— Що за напасть? Не могла ж я стати нижчою на зріст, — похоловши від страшної здогадки, вигукнула Злата.
Тим не менш, так воно й було. Злата зменшувалася з кожним днем. Там, де замішані чари, часом трапляється неймовірне. Кожного ранку дівчина тремтячи підходила до одвірка, де в її дитинстві батько робив зарубки, щоб позначити, на скільки виросла його донечка. Тепер Злата з жахом помічала, що стає все нижчою.