По території зоопарку тинялись, похиливши голови, кілька ласків. Очі в них сльозились. Напевно, вони були хворі. Сава якось про це не подумав.
І ось одного вечора, коли посутеніло і зоопарк мали зачиняти, Сава, як завжди, звернув на широку алею, по боках якої були два штучні озерця з різними птахами, а посередині кожного бив угору гострий струмінь води. Сава прямував до виходу. Того дня одежа його пахла сіном, бо він дуже довго спостерігав за парою коней, в яких з’явилось маленьке лоша… Мати у нього була біла, батько — гнідий, з світлим хвостом і гривою, а саме лошатко — темної масті. Саву це зовсім не дивувало, адже він теж зовсім був не схожий на свою матір. Його захопила поведінка двох дорослих коней. Мати лошатка то лежала, то вставала, не спускаючи очей з дитини. Іноді тихо іржала до батька, і той їй так само тихо відповідав. Мабуть, вони розмовляли про те, що лошатко кволе і його потрібно берегти від протягів, але яке ж воно гарненьке і як сміливо дибає на ще не зміцнілих ніжках, жаль, що взимку йому не буде де побігати. Час від часу маля підходило до матері поїсти, і Саву огортало якесь дивне почуття заздрісної радості.
Хлопець квапився до брами, яку мали ось-ось зачинити, і, вийшовши через неї, зупинився, щоб перевести подих. Двоє ласків стовбичило коло урни з сміттям, щулячись від холоду, хоч вечір був досить теплий і Сава одягнув лише тоненьку курточку від дощу.
Він безліч разів бачив ласків, але зараз йому якось боляче стиснулось серце. Вони дивились на хлопця довгастими очима, наче хотіли щось сказати. Обоє важко дихали, крізь рідку брудну шерсть випинались ребра. «Якщо вони мене бояться, то чому не втечуть або не зникнуть? — подумав Сава. — За п’ять хвилин можна відійти дуже далеко». Йому якось не спало на думку, що не варто зупинятись. Хлопець дивився на ласків такими ж зеленими довгастими очима. Йому було незручно, наче за ним спостерігає багато людей, причаївшись за огорожею.
Рука його сама по собі вийнялася з кишені. Стало гаряче, коли він присів навпочіпки з витягнутою рукою, в якій була цукерка. Він розламав її навпіл. Звідки взялась у нього цукерка, Сава не пам’ятав. Першою несміливо наблизилась ласка. Вона обнюхала долоню й з’їла півцукерки. Сава просто механічно погладив її по голові, як це завжди робив, коли зустрічав на дорозі кішку чи собаку. Серце його закалатало, коли наблизився ласк. Хлопцеві здалось, що ласки зараз відомстять йому за всі знущання, яких зазнали від людей. Він погладив ласка по голові й мовчки відійшов.
Через кілька метрів обернувся: ласки дивились йому вслід і в ту ж мить рушили за ним. Сава пішов швидше. Він знав, що ласкам невільно ходити по місту. Хтось помітить і викличе службу охорони тварин. Ласків заберуть і відвезуть хтозна-куди.
Він чув за собою настирливе цокання копитець і кинувся бігти. Ще скажуть мамі, що Саву бачили з ласками, і вона поведе його в Інститут патології, хоч це не найгірше. Найгірше, коли вона обзиває його потворою. Саме слово не ображає Саву, але йому лячно від презирливого виразу маминого обличчя, наче вона ось-ось скаже: «Забирайся геть, ти мені не син!» Втім, Сава вже знає, що він зробить, коли мама отаке скаже. Він піде з дому і буде йти довго-довго, доки не виб’ється з сил. А потім ляже в траві, засне і більше не прокинеться. Сава витирає похапцем сльози і біжить далі. Він уже великий, добре, що стемніло, а то розплакався, як малюк. При мамі він ніколи не плаче, тільки на самоті. Сава знову обертається. Ласків не видно. Це неправда, що вони відстали. Вони просто зникли на п’ять хвилин.
А ось його дім, рятівне світло в ньому, Сава влітає до передпокою. Треба швиденько переодягтись, а то від нього пахне зоопарком. Сава лізе під душ, одягається і замість того, щоб шукати захисту в матері, раптом відчиняє двері надвір. Так і є. Ласки стоять на освітленій доріжці — гидкі, миршаві тварини, що риються в смітті. До того ж голодні. Сава приносить з кухні пачку печива і, розгорнувши її, кладе на східці, а сам ховається за поріг. Він знає, що це недобре. Заборонено підгодовувати ласків. Їх треба проганяти.
«Давайте домовимось! — каже Сава, не певний, що вони його зрозуміють. — Ну, я вас прошу… Не приходьте сюди, тікайте в гори. Там вам буде краще. Чесне слово!»