Зустрічаючи на вулиці жінок, він похмуро відвертався, бо знав, що жодна з них не захоче жити в його домі, готувати йому їжу, лягати з ним в одне ліжко. А якщо й захоче, то неминуче піде від нього.
Але цьому переконанню Сави судилось трохи змінитись.
Як не дивно, іноді йому полегкість приносила якась чарчина вина, котру Сава випивав після роботи разом з Томасом (коли він працював помічником столяра). Томас був до вина ще охочіший, ніж до роботи, без котрої не міг прожити ні дня. Було йому вже під тридцять. Мав він дружину й трирічну дочку. Сава був його помічником. Вони виконували різні дивацькі замовлення від жителів міста, які прагнули зробити свої оселі неповторними. Це були дерев’яні клітки для птахів, лавки для квітників, віконниці з вирізьбленими серцями, полиці на посуд, колиски… Роботи вистачало. Томас вдосталь сміявся над претензійними замовниками, які ставили грубі дерев’яні речі в стандартних будинках з синтетичного матеріалу. Вже трохи згодом будівлі стали споруджувати з каменю й дерева, але на це потрібен був дозвіл Екологічної комісії.
Томас мав безліч знайомих і намагався розворушити Саву, вважаючи, оскільки він старший за віком, це своїм обов’язком. Проте він ніяк не міг второпати, чому рівно без двадцяти десять Сава покидав найприємнішу вечірку.
— Якщо в тебе там якісь амурні справи, то я тебе розумію, — казав він, — хоч баби не варті того, аби нехтуй вати друзями. Але здається мені чомусь, що ти просто хочеш спати… Тоді ти нікчема, Саво. Я тебе зневажаю, чуєш, хлопче? Бо це неможливо, це жах, так роблять тільки останні тварюки. Врешті-решт, це смішно!
— Заспокойся, Томасе, я не буду спати, — вмовляв Сава п’яненького майстра, і той хапав його за руку:
— Поклянися!
— Обіцяю.
Ніякої таємниці в Сави не було. О десятій вечора він мав провести материних подружок і простежити, щоб мама вчасно лягла спати. Сон — це були єдині ліки, від яких вона не відмовлялась. Дві оті справи — втекти з кав’ярні перед десятою і вкласти матір спати — вимагали неабияких хитрощів.
Сава мусив іноді посидіти в теплій гамірливій залі, прислухаючись до музики й Томасової балаканини. Він наче перероджувався, веселішав, встрявав у суперечки, навіть наспівував щось, похитуючись у такт музиці. І, хоч завжди був насторожі, вино, люди, музика дещо приглушували передчуття небезпеки. Сава не сподівався, що його розуміє тут Томас чи хтось із присутніх. Йому досить було й того, що він зливався з публікою і ніхто на нього не зважав. Відвідувачі були більш-менш постійні, всі вони звикли до Савиної присутності й не звертали на нього уваги.
От улітку сюди приходило багато відпочиваючих, які роззявляли рота на Саву і чіплялись до нього з розмовами.
— Покинеш ти мене, — зітхнув якось Томас- Не може отака людина, як ти, все життя майструвати стільці й колиски. Зманять тебе кудись. А я буду колись розповідати про Саву своїм онукам…
Сава густо червоніє.
— То все дурниці. Я просто живу й більше нічого не потребую. Не уявляю себе ніде, крім нашого міста. Кудись поїхати — це зустрітися з незнайомими людьми. Я не їхнього сміху боюся. Вони просто зроблять мене нещасним…
— Саво, любий, ти верзеш щось таке, що ні в які ворота не лізе. Як шістнадцятирічне дівчисько. «Нещасний»! Все, що має статися, те станеться. Ти повинен викачатись в купі гною, яка зветься людьми. І, якщо ти не викачаєшся, тебе туди силоміць ткнуть!
— Ну, Томасе, — звертається до них раптом хлопець з-за сусіднього столика. — Вигляд у тебе ще цілком пристойний. Саво, ось прекрасна істота, яка навчається в університеті, виявила палке бажання з тобою познайомив тися.
Сава незграбно встає, каже:
— Сава.
— Еліс, — говорить дівчина, яку, проте, не можна назвати прекрасною, бо очі в неї метушливі, неспокійні, а волосся коротко підстрижене.
Сава понад усе цінував у жінок довгі коси. Дівчині хочеться побалакати з Савою!..
Тепер Сава сидить навпроти дівчини і дивиться крадькома на годинник. Дев’ята. Півгодини він буде мучитися, якщо дівчина одразу не втече.
— Вибачте, але я трохи підслухала ваші розмови, хоч це й негарно. Мені весь час хотілося на вас дивитися.
— Можете помацати мої роги! — сказав Сава, котрий не вмів розмовляти з дівчатами. — Передсвідчитесь, що вони справжні.
— …Слухайте, а чому ви не вступаєте в університет? Мені здається, що ви були б його окрасою.
— Я чи мої роги?
— При чому тут ваші роги? Це — мутація. Всього-на-всього. Ви розумна й цікава людина. Вам потрібно вчитися.
Тут уже Сава не витримав:
— З якої б то речі ви лізете не в свої справи?