— Невже? — ввічливо здивувався той. — Де ж поділась вода?
— Випарувалась!
— Він жартує, - встряв Неоптолем. — Дощу не було ще, але барометр починає рухатися.
— Ми точно не знаємо, але планета неспокійна.
Сава здригнувся від цих слів, наче йшлося про живу істоту.
— Що ж, будемо їсти і пити, дорогі гості! — обірвав мовчанку Неоптолем. — Хлопці тут усе самі готували, мене до кухні не підпускали, так що прошу вибачити, коли щось не так…
З усіх балачок, що велися при гостині, Неоптолем мало що вивідав і під кінець махнув на все рукою. Заговорили про жінок, обурюючись, що тих не пускають на Селію.
— Я от міркую так, — заявив Свейн, котрий вважав себе великим джиґуном. — Я от так міркую!
Словом, справа не в їхній тендітності. Жінки — живучі істоти. Якщо вони тут приживуться, звідси їх ніякий дідько не викурить. Лише зайвий клопіт. Вони забажають крамниць, оранжерей, а там іще шкіл або й театрів. Це — невигідно. Давайте вип’ємо за чоловічу планету Селію.
«Господи, — подумав Сава. — Які ми вбогі порівняно з ними і як вони зневажають нас за це!»
Він пошукав очима Анастаса. Той у кутку гаряче сперечався з гостем.
«Я йому не потрібний, — подумав Сава. — Може, я заздрю, бо не здатний на більше? Я ганебно отупів. Мене нудить від біології. На цій мертвій планеті нічого, крім трави, не виросло і нічого, крім черв’яків, не народиться».
Він тихо вийшов надвір, ледь не задихнувшись від пекучого холоду.
Він помітив білу тінь, що ковзнула біля вертольота, і подумав: «Галюцинації».
— Галюцинації, кажеш? — поплескав Свейна по плечу гість. — У нас не буває галюцинацій. Ми спимо як убиті!
Справді, краще заснути. Сава дивився на веселу компанію, спершись на одвірок.
— Гей, Саво! — гукнули до нього. — Хочеш, візьмемо тебе з собою? Ти дуже гарно вписуєшся в пейзаж. Будеш у нас за аборигена…
— Не хочу! — відрізав Сава, — Не хочу ні вашої оранжереї, ні вашого басейну, ні вашого міцного сну!
«Де Анастас?»
— Візьміть мене! — почув Сава голос приятеля. — Я зберу гербарій, а може, десь зловлю щура вам до супу.
«Молодець! — вирішив Сава. — Так їм і треба!» Кожне слово, почуте ним, виростало до розміру поїзда, який, гуркочучи, нахвалявся розчавити кожного, кого здибає на шляху.
— Ми не продаємося! — сказав він, і це було вже зайве як на гостинних господарів.
Він одразу це зрозумів і вийшов.
Біля туалету наштовхнувся на гостя, котрий застібав штани.
— Які гарні ріжки! — сказав той.
— Авжеж, — чемно відповів Сава, нахиливши голову, буцнув його просто в живіт і, не слухаючи лементу, подався в ізолятор.
Через тиждень Неоптолем сів у всюдихід і подався в степ, як завжди, віддавши необхідні розпорядження. Вони чекали його увечері, потім уночі. А потім пройшов ще один день і минула ще одна ніч. Нарешті радист Пітер зв’язався з усіма станціями на Селії. Неоптолем зник. З Ерідана передали, щоб усі залишались на своїх місцях і не вдавались до розшуків. Найближчим часом прийде допомога.
Залишатись на своїх місцях. Це було неможливо. Пітер взяв на себе обов’язки керівника й поводився дуже зухвало. На четвертий день майже ле лишалось надії, що Неоптолем живий. Рації на борту всюдихода не було. Можливо, вийшло пальне? Але Сава з Анастасом заправляли всюдихід. Пального мало вистачити на 500 кілометрів. Може, аварія? З геологічної експедиції передали, що послати вертоліт поки що не можуть.
Сава побачив, що життя однієї людини навіть на такій безлюдній планеті не має ніякої цінності. Він давно б подався на розшуки Неоптолема, але не було ні транспорту, ні хоча б захисту від пекучого сонця.
Анастас зі Свейном теж хотіли йти шукати, безупинно сперечались і не могли ніяк досягнути згоди.
Сьомого дня Анастас вмовив Саву йти удвох, таємно від Пітера і Свейна. Звечора вони наготували все необхідне і лягли рано спати, щоб встати на світанку. Коли Анастас заснув, Сава підхопився. Була година ночі, Сава завжди легше переносив холод, ніж спеку. Краще йти цілу ніч. Він взяв з собою спальний мішок, сонцезахисний, шолом, аптечку, воду і трохи харчів. Вдягнув теплий хутряний комбінезон. Йому пощастило непомітно вислизнути зі станції. У Свейна світилось. Напевно, знову пив на самоті.
З рюкзаком на плечах, присвічуючи собі ліхтариком, Сава пішов по слідах гусениць. Вони вже йшли по цих слідах, десять кілометрів. Далі йти було неможливо: почалася спека. Чомусь у всіх виникла думка, що Неоптолем виїхав за межу, визначену для експедиції. Тільки там могло щось трапитися. Сам по собі випадок був не тільки трагічний, але й скандальний. Самоуправство керівника експедиції — річ нечувана. Втім, крім Пітера, ніхто на станції не засуджував Неоптолема.