Сава притулив до вуст сопілку і тихенько заграв. Загрубілі пальці не слухались, але поступово мелодія легко й вільно почала випливати з-під них. Він здригнувся від несподіванки, коли побачив круг себе ласків. Але посміхнувся:
— Вона буде вас любити. В неї руки ніжніші в тисячу разів за мої. - І додав: — Чуєте, скоро буде весна! Я це відчуваю. Тільки перед весною починаєш думати про такі речі.
Однак весна не прийшла ні завтра, ні післязавтра. Випав сніг, і стало трохи тепліше. Ласки повиходили надвір, і Сава гарненько прибрав після них.
То був перший сніг, який він побачив на Селії. Сава почав готуватися до весни. Мав посіяти втричі більше зерна і посадити якнайбільше городини. Скопати стільки поля лопатою було понад силу. Сава міркував, як полегшити собі роботу, і взявся майструвати плуга. Дуже пильно придивлявся до пристрою від всюдихода, що прокладав дорогу в завалах каміння. Пригадав, як виглядав плуг в підручнику агротехніки. На цю справу витратив страшенно багато часу, але так і не був упевнений, що йому вдалося. Плуг могло тягнути четверо ласків. Влітку він надумав спорудити ще один будинок і вкрити його соломою. Знову ж таки його мучила думка про паливо і дерево. Сава вирішив, поки є час, обстежити всю долину й скелі, що її оточували.
Тепер він пішов униз, за течією річки. Сніг залишав чіткі відбитки його слідів. З собою Сава взяв пляшку вина, щоб зігрітись. Кілька таких пляшок він знайшов у всюдиході. За плечима ніс мішок: на всяк випадок, хоча б позбирати трохи сухого бадилля. Річка подекуди була вкрита кригою. Саві вдалось перебратись на той бік, перестрибуючи з каменя на камінь.
Йшов він швидко у напрямі тих скель, на які не раз дивився і які його цікавили найдужче, бо були найвищі. Дорогу йому перепинив незамерзлий струмок. Сава занурив у нього руку: вода на дотик здавалась майже теплою. Це його підбадьорило, і він завзято почав дертися по кам’янистому насипу, ледь прикритому снігом, наче сподівався побачити райський пейзаж, літо серед зими. Деякі камінці, крихкі й сіруваті, він кинув у мішок. Можливо, це було вугілля. Сірий бур’ян теж підбирав.
Ніздрі його вловили запах якогось газу, що потроху сильнішав. Він трохи звернув убік. Сава кілька разів ледь не зірвався зі слизького каміння. Коли опинився в безпеці, озирнувся назад. Внизу лежала долина, перетнута сталевою жилкою річки, оточена зубчинами жовтуватих скель. Сава подумав, що він хтозна-коли дивився на зоряне небо, в якому можна було побачити рухому зірочку — космічний корабель. Втім, мертвих ніхто не шукає. Сава побачив свої будинки, малесенькі, але такі рідні, в які він мав ще сьогодні вернутись і приготувати собі вечерю, розпаливши вогонь у грубці. А потім заснути в постелі, що пахне сіном.
Сава надибав вузький прохід між скелями і поспішив туди. В лице йому вдарив сильний запах газу. З проходу витікав паруючий, гарячий струмінь води. Звідусіль клубочилася пара.
Моторошне видовище відкрилось Савиним очам. Він побачив ласків, які були не то мертві, не то спали, встеливши своїми тілами величезний простір з розкиданими гострими каменями. Він ходив поміж них, доки не надихався випарів і не опинився в розкішному зеленому саду з деревами, вкритими спілими плодами, де не було стежок і прим’ятої трави, тільки під деревом стояла дерев’яна лавка і на ній сиділа його мати в темно-зеленому платті і в білому капелюшку з стрічками, що зав’язувалися під підборіддям. Мати читала книжку, і її босі ноги не діставали до землі. Зрідка вона сягала рукою до плетеного кошичка і сипала зерно на траву, яке скльовували білі голуби.
Сава спіткнувся, боляче забився об камінь і отямився. Негайно вибрався з небезпечного місця, де випари викликали галюцинації й сон.
Ось де зимували ласки. Ось чому вони вимирають. Не від холоду, не від голоду, а від солодкого дурману, що плине з надр Селії. Сава бачив скелети ласків. Це означало, що тільки якась частина прокидається весною й спускається в долину, а решта гине. Спокійна, тиха смерть.
Яка велика спокуса! Сава міг би теж тут лишитися, а не мерзнути й голодувати.
Тієї зими трапилась невелика буря, після якої Сава цілісінький день відкопував припаси, що їх позакидало снігом. Ті камінці таки горіли, хоча й не дуже охоче. Тепер він міг собі дозволити тепло й кожного дня варив юшку чи пік у грубці картоплю, «З часом я пектиму хліб, — гордо думав Сава. — Побудую млин на річці й матиму муку, хай тільки більше стане зерна».
Весна настала зненацька. Сніг розтав за один день, і річка вийшла з берегів. Сава турбувався, щоб повінь не залила будівлі, але все обійшлося.