Джеймі заперечив. Коли Джаред показав йому останню записку Мелані, коли пояснив, що її більше немає, світ для Джеймі мов перевернувся. Це зізнання він ледве зміг вимовити. З його обличчя я зрозуміла, як обидва вони почувалися в ту мить. А тоді вони самі вирушили на пошуки Шерон. Джаред намагався усе пояснити Меґґі, а вона приставила йому до горла вістря старовинного меча. Ще б трохи…
Об’єднавши зусилля, Меґґі та Джаред швидко розгадали Джебову загадку. Всі четверо перебралися в печери ще до того, як я переїхала з Чикаго до Сан-Дієго.
Говорити про Мелані нам із Джеймі було не так важко, як на перший погляд мало би бути. Мелані завжди була присутня в розмовах — тамувала його біль, згладжувала мою ніяковість, — хоча сама говорила мало. Коли ми були самі, вона рідко зі мною розмовляла, а коли й розмовляла, то дуже тихо. Інколи я сумнівалася, чи справді її чую, чи просто уявляю, що вона могла б сказати в цю мить. Але для Джеймі вона робила зусилля і, коли він був поруч, не мовчала. Та навіть якщо вона й не говорила, ми з Джеймі відчували її присутність.
— Чому Мелані стала так рідко розмовляти? — якось уночі запитав мене Джеймі. То був один із тих небагатьох випадків, коли він не мучив мене питаннями про павуків і поглиначів вогню. Ми обоє стомилися — перед тим цілісінький день проривали моркву. Здавалося, поперек от-от переламається.
— Їй важко говорити. У неї це забирає набагато більше сил, ніж у нас із тобою. Та й що такого їй конче необхідно сказати?
— А що ж вона увесь цей час робить?
— Мабуть, слухає. Не знаю.
— А зараз ти її чуєш?
— Ні.
Я позіхнула, і він затих. Мені здалося, що він заснув, і я попливла у тому ж напрямку.
— Гадаєш, вона зникає? Потихеньку помирає? — несподівано прошепотів Джеймі. На останньому слові його голос урвався.
Я не вміла брехати, а якби й уміла, то не могла б збрехати Джеймі. Я намагалась не думати, що криється за моїми почуттями до нього. Як це може бути: найбільша любов за всі мої дев’ять життів, перше справжнє відчуття родини, материнський інстинкт — до чужака, а не до одноплемінника? Я відштовхнула від себе цю думку.
— Не знаю, — відповіла я, а потім — і це була правда — додала, — сподіваюся, що ні.
— Ти любиш її так само, як любиш мене? І ненавиділа її тоді, коли вона ненавиділа тебе?
— Любов до тебе — це зовсім інше. А до Мелані я ніколи не відчувала ненависті, навіть на самому початку. Я боялася її і сердилася, що через неї я не така, як усі. Але завжди, завжди захоплювалася її силою, а сильніших особистостей за Мелані мені ще не траплялося.
Джеймі засміявся.
— Ти боялася її?
— Гадаєш, твою сестру неможливо боятися? Пам’ятаєш, як одного разу ти зайшов далеко в каньйон і повернувся додому пізно? І як вона тоді, за словами Джареда, «метала блискавки»?
Джеймі усміхнувся, пригадуючи цей випадок. Мені було приємно, що це відвернуло його від болісних запитань…
Найдужче мені хотілося домогтися мирного співіснування з людьми. Я була готова виконувати будь-яку роботу, хай якою важкою чи брудною вона буде. Але виявилося, що я помиляюся.
— Я так і думав, — сказав мені Джеб одного дня, десь за два тижні після того, як «усе залагодилося». Я вже встигла зненавидіти такі Джебові вступи. — Пам’ятаєш, я пропонував тобі трохи тут повикладати?
— Так, — відрізала я.
— Ну, і що ти про це думаєш?
Довго голови я не сушила.
— Не хочу.
Я почувала дивну провину за цю відмову. Адже ще ніколи не відмовлялася від покликання. Егоїстичний учинок! Але, вочевидь, виправданий. Душі б не відправили мене на самогубство.
Джеб насупився, і одна його брова-гусінь заповзла на другу.
— Чому ні?
— А як, на вашу думку, до цього поставиться Шерон? — рівним голосом запитала я. У мене було чимало аргументів, але цей, мабуть, найпереконливіший.
Досі хмурячись, Джеб кивнув, приймаючи мій довід.
— Це для загального блага, — пробурмотів він.
Я пирхнула.
— Загального блага? Може, краще пристрелити мене для загального блага?
— Вандо, це недалекоглядно, — сказав він, сперечаючись зі мною так, наче моя відповідь — то замах на його переконання. — Ситуація, яка склалася, дає нам унікальні можливості для навчання. Не можна їх марнувати.