— Що там діється? — запитала я. З коридору досі долинало торохкотіння — і з-поміж безлічі голосів я чітко вирізняла схвильований голос Джеймі.
Іян знизав плечима:
— А хто його знає? Можливо, Джеб… — він знову знизав плечима, так ніби його зовсім не цікавило, що там коїлося насправді. Однак йому не вдалося приховати від мене тривогу в очах.
Але я вирішила, що скоро про все сама дізнаюся, тому також знизала плечима і почала розповідати про надзвичайно складні родинні зв’язки дельфінів, водночас допомагаючи Труді перекладати свіжий хліб у пластикові контейнери.
— Шість із дев’ятьох… прабатьків, так би мовити, зазвичай доглядають за личинками на першій стадії розвитку, тоді як троє батьків зі своїми шістьма прабатьками будують нове приміщення, яке невдовзі заселить молодняк, — пояснила я, як завжди, приділяючи більше уваги хлібу, ніж слухачам. Раптом печерою прокотилося важке зітхання. Не перериваючи оповіді, я підвела погляд — подивитися, кого так засмутили мої слова. — Ще троє прабатьків, як правило, залучені до…
Ніхто не дивився на мене. Всі голови були обернені до темного виходу.
Найперше мені впала в око маленька постать Джеймі, яка повисла на чиїйсь руці. Власник руки був такий брудний і з ніг до голови запорошений, що майже зливався зі стінами печери. Зависокий, як на Джеба. Та й Джеб виднівся за спиною у Джеймі. Навіть із такої неблизької відстані я помітила, що його очі зіщулилися, а ніс наморщився — то була ознака занепокоєння, а непокоїться Джеб украй рідко. Однак обличчя Джеймі аж світилося від втіхи.
— Ну ось, починається, — пробурмотів Іян у мене за спиною. У печі весело тріскотів вогонь, і я ледве розчула слова.
Брудний чоловік, за якого чіплявся Джеймі, ступив крок уперед. Його рука повільно здійнялася в повітря й зависла, інтуїтивно стиснувшись у кулак.
Брудна темна фігура мовила твердим беземоційним голосом — голосом Джареда:
— Джебе, що це таке?
У мене в горлі пересохло. Я спробувала проковтнути клубок, але марно. Хотіла вдихнути, та де там. Тільки серце калатало, мов навіжене.
«Джаред! — схвильований голос Мелані був екзальтований. Вона немов прокинулася після сплячки. — Джаред удома!»
— Ванда нас навчає. Розповідає про Всесвіт, — схвильовано щебетав Джеймі, не помічаючи люті, яка захлиснула Джареда.
— Ванда? — тихо повторив, а вірніше, прогарчав Джаред. Позаду нього скупчилося ще кілька запорошених силуетів. Я помітила їх тільки тоді, коли всі вони разом луною підхопили невдоволене гарчання Джареда.
Русяве волосся Пейдж війнуло понад головами присутніх. Вона підстрибнула й кинулася вперед.
— Енді! — зойкнула вона й заходилася пробиватися крізь натовп. Перечепившись через Веза, вона мало не впала, та одна із запорошених постатей вигулькнула з-за Джареда й підхопила її.— О Енді! — схлипувала Пейдж. Її тремтячий голос так нагадував голос Мелані!
Сплеск емоцій Пейдж миттю розрядив атмосферу. Мовчазний натовп почав перешіптуватися, і люди зводилися на ноги. З усіх куточків печери залунали вітання — всі хотіли поздоровити сміливців, які повернулися з вилазки. Я зазирала в їхні обличчя: натягнуті посмішки, звернені до мене ворожі погляди. Мені знадобилася довга-довга мить, — здавалося, час зупинився, паралізувавши мене й приморозивши до місця, — щоб зрозуміти, що виражають обличчя довкола: провину.
— Все буде гаразд, Вандо, — прошепотів Іян ледь чутно.
Я пильно подивилася на нього, шукаючи на його обличчі слідів тієї ж таки провини. Але, на свій превеликий подив, не знайшла її. Іян тільки насторожено примружив очі й із недовірою роздивлявся новоприбулих.
— Якого дідька, люди? — прогримів чийсь голос. Із-за Джаредової спини вистромився Кайл — легко впізнаваний здоров’яга, навіть незважаючи на маскування. Раптом він рушив… до мене.
— І ви дозволили цій істоті обвести себе круг пальця? Ви що, з глузду з’їхали? Чи, може, вона привела з собою шукачів? І ви всі давно перетворилися на паразитів?
Від таких слів чимало голів присоромлено похилилися. Всього кілька присутніх ніяк не відреагували — стояли рівно, випроставши плечі й задерши підборіддя: Лілі, Труді, Вез… і хворий Волтер.
— Охолонь, Кайле, — мовив Волтер тихо.
Кайл проігнорував його. Він широкими кроками наближався до мене, його блакитні, як і в його брата, очі випромінювали лють. Але я дивилася не на нього — мій погляд притягувала темна постать Джареда. Під товстим шаром пороху і бруду я намагалася прочитати вираз його обличчя.