— Що ж, — мовив Джеб невимушено. — Здається, Джеймі проти. А його слово важить не менше, ніж твоє.
Відповіді не було так довго, що зрештою я наважилася розплющити очі. Джаред здивовано дивився на Джеймі, його погляд переповнював відчай і страх за хлопчика.
— Як ви могли допустити таке, Джебе? — прошипів він.
— Гадаю, нам варто поговорити, — відповів Джеб. — Сходи освіжитися. Відпочинь, прийми ванну, а там, може, й охота до розмови з’явиться.
Джаред зміряв старого злісним поглядом, у його очах читався біль зради. На думку спадали тільки людські порівняння: Цезар і Брут, Ісус і Юда.
Повітря немов наелектризувалося, з хвилину на кухні панувала цілковита тиша й неймовірна напруга, аж раптом Джаред струсив із себе Джеймі.
— Кайле, — гаркнув він і вийшов із печери.
Немов за наказом, Кайл подивився на брата, скривився і також вийшов. Брудні, змучені члени Джаредової команди мовчки рушили за ними, а з ними і Пейдж, яку міцно обіймав Енді.
Та й усі решта, хто опускав очі, соромлячись мене, соромлячись того, що прийняли мене у своє товариство, потягнулися вслід за ними. Зі мною залишилися тільки Джеймі, Джеб, Труді, Джефрі, Гіт, Лілі, Без і Волтер.
Ніхто не проронив і слова, аж поки кроки не віддалилися і не затихла луна.
— Ух! — зітхнув полегшено Іян. — Ну й приключка! Добре придумано, Джебе.
— Не дай Боже щастя, а дай розум… Але головна битва ще попереду, — відповів Джеб.
— Гадаєте, я не розумію! Сподіваюся, ви не залишили рушницю десь на видноті?
— Ні. Я передбачив такий поворот подій.
— Це добре.
Джеймі не зрушив із місця. Він увесь тремтів. Зрештою я набралася відваги й підійшла до нього. Він миттю обвив мене руками за талію, і я тремтячою долонею поплескала його по спині.
— Все гаразд, — прошепотіла я. — Тепер усе буде добре, — збрехала я. Навіть дурень уловив би фальшиві нотки в моєму голосі, а Джеймі не дурень.
— Він тебе й пальцем не зачепить, — ледь чутно прохрипів хлопчик, борючись зі сльозами, які вже підступали до очей. — Я не дозволю.
— Ш-ш-ш, — прошепотіла я.
Я була налякана — моє обличчя закам’яніло від жаху. Джаред мав рацію — як Джеб міг таке допустити? Краще б мене вбили одразу, ще до того, як про мене дізнався Джеймі… Або принаймні ще в перший тиждень, коли Джаред не спускав із мене пильного ока… Тоді ми з Джеймі не встигли б потоваришувати… І якби я не вибовкала все про Мелані… Та вже запізно. Я ще дужче притиснула до себе хлопчика.
Мелані була приголомшена не менше за мене.
«Бідолашний мій малюк!»
«Я ж казала, що не варто йому розповідати», — нагадала я.
«Що з ним буде, коли ми помремо?»
«Страшно подумати. Він отримає травму на все життя — шрам, розчарування…»
Раптом Мелані перебила мене:
«Годі. Я знаю. Але що ми можемо вдіяти?»
«Гадаю, не помирати».
Ми з Мелані оцінили ймовірність нашого виживання — й зітхнули.
Іян поплескав Джеймі по спині — я відчула, як здригнулося його тіло.
— Не хвилюйся, хлопче, — мовив Іян. — Ти не сам.
— Хлопці просто не були до цього готові, ось і все… — (Я впізнала грубий голос Труді). — Тільки-но нам випаде нагода з ними поговорити, ми їх переконаємо.
— Переконаємо? Кайла? — пробубонів хтось позаду.
— Ми знали, що так і буде, — мовив Джеб. — Треба перечекати. От побачите, шторм ущухне.
— Знайшли б ви краще свою рушницю, — мовила Лілі спокійно. — Попереду довга нічка. Ванда може переночувати зі мною й Гайді…
— Гадаю, їй варто заховатися, — заперечив Іян. — Можливо, у південних коридорах? Я нагляну за нею. Джебе, складете мені компанію?
— Хлопці ніколи не здогадаються шукати її в мене, — прошепотів Волтер. Його останні слова заглушив голос Веза:
— Я з тобою, Іяне. Їх аж шестеро.
— Ні,— зрештою спромоглася вичавити я. — Ні. Це неправильно. Неправильно. Ви не можете опинитися в різних таборах. Це ваш дім. Ви всі — одна велика родина. Ви не повинні ворогувати, не через мене.
Я виплуталася з обіймів Джеймі, хоч він і намагався втримати мене, і міцно стиснула його зап’ястя.
— Мені потрібно побути на самоті,— сказала я йому, ігноруючи звернені до мене пильні погляди. — Я хочу побути сама, — я обернулася до Джеба. — Вам слід побалакати без мене. Це неправильно — обговорювати військову стратегію у присутності ворога.
— Ну, навіщо ти так, — мовив Джеб.
— Просто дозвольте й мені все обміркувати. Гаразд, Джебе?
Я зробила крок від Джеймі, і його руки впали. Раптом на моє плече опустилася чиясь важка рука, і я скулилася.