Я підійшла до Джареда. Він мовчки всадовив мене собі на коліна й поклав підборіддя на голову.
— Зручно? — запитав він.
— Так, — відповіла я. Мені насправді було дуже-дуже зручно. Навіть тут, удома у прибульців.
Батько вживав чимало смішних приказок — часом зрозумілих тільки йому. «Вшкварити як на злам голови», «зелений як салат», «тверезий як огірок»… Одним із його улюблених висловів було «безпечно як удома».
Коли він учив мене їздити на велосипеді, а мама нервувала в дверях, він заспокоював: «Заспокойся, Ліндо, на вулиці безпечно як удома». А коли Джеймі боявся спати без світла, батько завжди повторював: «Тут безпечно як удома, жодного чудовиська на кілька миль».
А тоді за одну ніч світ перетворився на нічий кошмар, і ця фраза для нас із Джеймі тепер звучала як чорний гумор. Домівки стали найнебезпечнішими з усіх місць.
Ми ховалися в бору низькорослих сосон, спостерігаючи, як виїжджає з гаража будиночка на відлюдді машина з паразитами, й вирішували, чи варто швиденько збігати по харчі, чи надто ризиковано. «Як гадаєш, паразитів довго не буде?» — «Не думаю. Тут безпечно як удома. Забираймося звідси».
І от зараз я сиджу й дивлюся телевізор — як п’ять років тому, коли батьки сиділи в сусідній кімнаті, так ніби й не було тих ночей, коли ми з Джеймі ховалися в каналізаційних люках разом зі зграями щурів, а крадії тіл із ліхтариками шукали злодіїв, яким удалося втекти, прихопивши мішок сушених бобів чи миску холодних спагеті.
Знаю, навіть якби ми з Джеймі вдвох спромоглися протягнути двадцять років, ми б ніколи не відчули знову, що таке безпека. Ба більш ніж просто безпека — щастя. Я щаслива і в безпеці — гадала, що більше ніколи не відчую такого.
Джареду вдалося повернути нам це відчуття — самою тільки своєю присутністю…
Я вдихнула запах його шкіри, відчуваючи тепло його тіла.
Джареда супроводжують безпека і щастя. Навіть «удома».
«В його присутності я й зараз почуваюся в безпеці,— усвідомила Мелані, відчувши тепло Джаредової руки, яка була всього за кілька дюймів. — Хоча він і не здогадується, що я тут».
Натомість я не почувалася в безпеці — ніщо не робило мене такою вразливою, як кохання до Джареда.
Цікаво, чи ми з Мелані покохали б Джареда, якби він завжди був таким, як зараз, а не усміхненим Джаредом із наших спогадів, який з’явився в житті Мелані з повними жменями надій і чудес? Чи приєдналася б вона до нього, якби він завжди був таким жорстоким і цинічним? Якби від утрати батька і старших братів його серце закрижаніло так само, як серце Мелані — від утрати батька?
«Звісно, — ні на хвилину не засумнівалася Мел. — Я б усе одно покохала Джареда. Навіть такий він мій».
Цікаво, а я? Чи кохала б я його, якби у її спогадах він завжди був таким?
А тоді мої роздуми перервали. Без жодних вступів Джаред раптом заговорив — невимушено, так ніби просто продовжував незакінчену розмову.
— Через тебе Джеб і Джеймі переконані, що людина може зберегти свідомість навіть після того, як її… зловили. Впевнені, що Мел досі в тобі, досі борсається, — він легенько постукав пальцями по моєму чолі. Я злякано відсахнулась, і він миттю забрав руку. — Джеймі вірить, що Мелані з ним балакала, — Джаред закотив очі.— Не зовсім чесно з твого боку так обманювати малого — та хіба варто звертатися до сумління, коли його немає…
Я мерзлякувато обхопила себе руками.
— Але в чомусь Джеб має рацію — і це мене просто вбиває! Навіщо це тобі? Шукачі були неорганізовані, вони навіть нічого не… запідозрили. Здавалося, вони шукали тільки тебе, а не нас. Виходить, могли й не знати про твої плани. А може, ти сама по собі? Виконуєш якесь секретне завдання. Чи…
Було набагато легше ігнорувати його, коли він плів такі дурниці. Я втупила погляд у коліна. Ноги були брудні, як завжди, темно-бурі.
— Можливо, вони праві — що тебе не варто вбивати, — раптом Джаредова рука торкнулася моєї, і по шкірі одразу ж поповзли мурашки. Коли він заговорив знову, голос його звучав лагідніше. — Більше ніхто й пальцем тебе не зачепить. Доти, доки ти не становитимеш реальної загрози… — він знизав плечима. — В чомусь я з ними згоден — може, хай як це смішко, кривдити тебе — бридко… Може, й не існує поважної причини, щоб… От тільки Джеймі…
Я різко підкинула голову — Джаред вивчав мене гострим поглядом. Я пожалкувала, що проявила цікавість, і знову втупилась у коліна.
— Мене лякає те, що він дедалі дужче до тебе прихиляється, — пробурмотів Джаред. — Не треба було залишати його тут… Я навіть не міг уявити… А тепер не знаю, що й діяти. Він думає, що Мелані досі жива і що вона в тобі. Що з ним буде, коли?..