На моє плече лягла Іянова рука:
— Нема за що вибачатися.
Джеймі поводився дуже тихо. Я озирнулася — виявляється, він скрутився калачиком на ліжку Дока і заснув.
— Уже пізно, — зауважив Док. — Волтер нікуди не дінеться. Вам слід поспати.
— Ми повернемося, — пообіцяв Іян. — Дайте знати, якщо вам щось буде потрібно, будь-кому з вас.
Я поклала руку Волтера на ліжко й обережно погладила її. Його очі широко розплющилися, цього разу вираз був більш осмислений.
— Ти вже йдеш? — прохрипів Волтер. — Чому так рано?
Я швидко взяла його за руку.
— Гаразд, я залишуся.
Він усміхнувся й заплющив очі. Його тендітні пальці сильно стиснули мені долоню.
Іян зітхнув.
— Ти можеш іти, — сказала я йому. — Я не проти. Вклади Джеймі спати.
Іян роззирнувся по печері.
— Зажди секундочку, — мовив він і схопився за найближче ліжко. Воно було неважке — він легко припідняв його й присунув до Волтерового. Намагаючись не потривожити Волтера, я витягнула руку й відійшла подалі, щоб Іян міг поставити друге ліжко поряд із Волтером. З такою ж легкістю Іян підхопив мене на руки й усадовив на ліжко. Повіки Волтера навіть не сіпнулися. Я затамувала подих, збита з пантелику тим, як Іян мене обійняв, — так ніби я людина.
Іян кивнув на Волтерову долоню, яка міцно стискала мою.
— Як гадаєш, ти зможеш так спати?
— Так, звісно.
— Тоді на добраніч, — він усміхнувся мені, розвернувся й підхопив на руки Джеймі.— Ходімо, малий, — пробурмотів він, несучи Джеймі легко, як немовля. Його тихі кроки стихли вдалині.
Прихопивши з собою тьмяний ліхтар, Док позіхнув і рушив до письмового столу, змайстрованого з дерев’яних ящиків та алюмінієвих дверей. У темряві я більше не могла бачити Волтерового обличчя й почала нервувати. Наче він уже помер. Заспокоювало тільки те, що його пальці продовжували стискати мої.
Док почав шелестіти паперами і ледь чутно наспівував собі під носа. Під ці лагідні звуки я заснула.
Вранці Волтер упізнав мене.
Я ще спала, коли по мене прийшов Іян — кукурудза достигла й час збирати урожай. Я пообіцяла Доку, що принесу йому сніданок, перш ніж ставати до роботи. Обережно вивільнила занімілі пальці з міцної хватки Волтера.
Його очі розплющились.
— Вандо, — прошепотів він.
— Волтере?
Не знаю, скільки часу я ще буду для нього Вандою і чи пам’ятає він минулу ніч. Його пальці стиснули повітря, тому я простягнула йому ліву долоню: права зовсім оніміла.
— Ти прийшла провідати мене. Як приємно! Я знаю… коли всі повернулися… тобі, мабуть, нелегко… Твоє обличчя…
Слова важко давалися йому, а погляд ніяк не міг зосередитися в одній точці. Як це схоже на Волтера: в перших же словах відчувалася турбота за мене.
— Все гаразд, Волтере. Як ти почуваєтеся?
— Ах… — простогнав він тихо. — Не дуже… Доку?
— Я тут, — пробурмотів Док із-за моєї спини.
— Є ще випити? — видихнув Волтер.
— Звісно.
Док уже приготувався. Він підніс горлечко пляшки до блідих губ Волтера і обережно влив темно-коричневу рідину хворому в рот. Волтер морщився при кожному ковтку, який обпалював горло.
Трохи рідини стекло повз рот на подушку. Від запаху в мене засвербіло в носі.
— Краще? — спитав Док за мить.
Волтер невиразно пробурмотів щось на згоду і заплющив очі.
— Ще? — запитав Док. Волтер скривився і застогнав.
Док беззвучно вилаявся.
— Де ж Джаред? — пробурмотів він.
Почувши знайоме ім’я, я закам’яніла. Мелані заметушилася, але одразу ж затихла.
Обличчя Волтера обм’якло, голова безсило відкинулася.
— Волтере? — прошепотіла я.
— Біль занадто сильний — Волтер постійно непритомніє. Лиши його, — сказав Док.
До горла підступив клубок.
— А я — я можу щось зробити?
Вердикт Дока був невтішний:
— Те саме, що і я. Тобто нічого. Від мене жодної користі.
— Не хвилюйтеся ви так, — прошепотів Іян. — Це не ваша провина. Світ перемінився. Ви й так робите усе можливе.
Мої плечі похилилися. Так, людський світ перемінився.
— Ходімо, — прошепотів Іян, торкнувшись пальцем моєї руки.
Я кивнула й почала знову вивільняти руку.
Волтер розплющив невидющі очі.
— Гледис? Ти тут? — у голосі його звучала мольба.
— Е-е-е… Я тут, — мовила я невпевнено, дозволивши його пальцям стиснути мою долоню.
Іян знизав плечима.