«У тебе дурносміх, — насварилась на мене Мелані.— Тобі треба проспатися».
«Посплю пізніше. Коли…» — я не закінчила речення. Думка миттю мене протверезила, і я знову притихла.
Я підтюпцем бігла до купальні. Не те щоб я не довіряла Доку, просто… Просто він може передумати. Раптом Джаред його переконає… Я не можу розлежуватися цілий день.
Біля схожого на восьминога роздоріжжя, де сполучалися всі спальні коридори, я почула якийсь шелест. Я озирнулася, але в тьмяному світлі коридору не було нікого. Люди потроху прокидалися. Скоро сніданок, а за ним іще один робочий день. Якщо кукурудзу вже зібрали, то сьогодні перекопуватимуть східне поле. Може, у мене буде час, щоб допомогти… пізніше…
Я йшла знайомим маршрутом до підземних річок, а думки розбігалися навсібіч. Я не могла зосередитися ні на чому конкретному. Щоразу, коли я намагалася зупинитися на чомусь важливому — на Волтерові, Джареді чи бодай на сніданку, роботі або купальні,— в голові зринали тисячі інших думок. Мелані має рацію — мені слід поспати. Вона, до речі, теж кругом заплуталася. Думки її крутилися навколо Джареда, але їй, як і мені, не вдавалося міркувати виважено.
Я вже звикла до купальні. Її абсолютна темрява більше не лякала мене. Та тут кругом темно! Щонайменше півдня я проводжу в темряві. Та й бувала я в купальні безліч разів — під блискучою поверхнею води зачаїлися чудиська, які тільки й чекають, щоб затягнути мене під воду.
Однак я чудово розуміла, що відмокати нема часу: скоро всі прокинуться, і принаймні дехто захоче почати день з умивання. Тож я одразу взялася до діла: спочатку помилася, тоді випрала одяг. Я так терла сорочку, ніби хотіла стерти спогади двох останніх безсонних ночей.
Коли я закінчила, руки пекли, передусім потріскана шкіра на суглобах пальців. Я ретельно прополоскала речі у воді, але особливої відмінності не побачила. Зітхнувши, я вилізла з води й почала одягатися.
Сухий одяг я залишила в найдальшому кутку купальні на камінні. Дорогою я зачепила голою ногою камінець і поранилася, а камінець просвистів через усю купальню, втелющився в стіну і з плескотом упав у воду. Від наглого звуку я аж підскочила, хоча на фоні вирування гарячої ріки в сусідній печері сплеск був ледь чутним.
Щойно я всунула ноги в обшарпані тенісні черевички, як з’ясувалося, що я не сама.
— Тук-тук, — погукав знайомий голос із чорного отвору.
— Доброго ранку, Іяне, — відповіла я. — Я вже. Добре поспав?
— Іян досі спить, — відповів голос Іяна. — Однак це не триватиме вічно, тому не барімося.
Ноги примерзли до землі. Я не могла зрушити з місця. Не могла дихати.
Я давно зауважила, просто забула за довгі тижнів його відсутності, що Кайл був не просто викапаний Іян, але й у ті нечасті моменти, коли він не репетував, їхні голоси годі було розрізнити.
Мені забракло повітря. Я в пастці, а Кайл чатує вихід. Тікати немає куди.
«Тихо!» — вереснула Мелані в моїй голові.
Це я точно зможу. Повітря бракує, щоб залементувати.
«Слухай!»
Я зробила, як мені веліли — зосередилася, незважаючи на страх, який колов мою свідомість тисячами крижаних голок.
Тихо. Невже Кайл чекає на відповідь? А може, безгучно прочісує печеру? Я щосили прислухалася, але буркотіння ріки заглушувало всі звуки.
«Швидше! Підніми камінь!» — наказала Мелані.
«Навіщо?»
Я уявила, як б’ю Кайла шкарубким каменем по голові.
«Я все одно не зможу вдарити!»
«Тоді ми загинемо! — вереснула вона у відповідь. — Я зможу! Пусти!»
«Повинен бути інший вихід», — простогнала я, але таки змусила заморожені коліна зігнутися. Руки пошукали в темряві й підняли з землі великий гострий камінь і жменьку гальки.
Битися чи втікати?
У відчаї я спробувала звільнити Мелані, дати їй свободу дій. Але як відчиняються ці дверцята? Руки досі належать мені: вони марно стискають камінці, які я ніколи не зможу використати як зброю.
Шум. Потім слабенький сплеск: хтось брів потічком, який з’єднував басейн із туалетом. Всього за кілька кроків…
«Відпусти мої руки!»
«Як?! Сама спробуй!»
Я почала скрадатися попід стіночкою до виходу. Мелані намагалася вирватися з підсвідомості, але також не могла знайти дверцят.
Шум. Уже не біля потічка, а біля самого виходу. Видих. Я закам’яніла.
«Де він?»
«Не знаю!»
І знову тільки річка шумить. Кайл прийшов сам? А може, біля виходу хтось інший чатує, поки Кайл мене заганятиме? Як близько підібрався Кайл?