Мелані сказала це не з серцем — принаймні так мені здалося. Вона просто розсердилася на мене через те, що я ризикувала життям заради порятунку нашого невдатного вбивці.
«От власне, — мовила я. — Якщо через мене Кайла виженуть… або вб’ють… — я затремтіла. — Хіба ти не розумієш, що все це безглуздо. Він — один із вас».
«На кону життя. А ти ставиш його під загрозу».
«Це й моє життя також. А я… Я — це я».
Мелані роздратовано застогнала.
— Вандо? — не вгавав Іян.
— Нічого, — насилу вичавила я.
— З тебе кепська брехуха. Ти ж це знаєш, правда?
Я ще нижче схилила голову й глибоко дихала.
— Що він зробив?
— Нічого, — збрехала я. Зовсім невміло.
Іян узяв мене рукою за підборіддя й підняв моє обличчя.
— З носа юшить кров, — він повернув мою голову в інший бік. — А у волоссі ще більше крові.
— Я… вдарилася головою, коли земля обвалилася.
— З обох боків?
Я знизала плечима.
Довгу хвилю Іян дивився на мене. Темрява коридору приглушила блиск його очей.
— Слід віднести Кайла до Дока — він розбив потилицю, коли падав.
— Навіщо ти його захищаєш? Він намагався тебе вбити, — це прозвучало як твердження, а не запитання. Гнів на Іяновому обличчі поступово змінився жахом. Він уявив собі, що відбувалося тут кілька хвилин тому, — я бачила це в його очах. Я не відповіла, і він прошепотів: — Кайл хотів кинути тебе в річку… — по тілу Іяна пробіг дрож.
Однією рукою він тримав Кайла — саме так він упав кілька хвилин тому і від утоми не міг поворухнутися. Та зараз він грубо відштовхнув брата й з огидою відсунувся якнайдалі. Іян ковзнув до мене і пригорнув мене за плечі. Притиснув до грудей — я відчувала його важке сапання.
Почувалась я дивно.
— Зараз я сам його відкочу і скину вниз.
Я відчайдушно похитала головою, аж у скроні віддалося болем.
— Ні!
— Зекономимо час. Джеб чітко встановив правила. Скривдиш когось — чекай покарання. Буде суд.
Я спробувала відсунутися від нього, але він тільки дужче притис мене до себе. Не страшно, не так, як хапав мене Кайл. Та все одно його обійми засмутили мене, похитнули мою рівновагу.
— Ні. Не треба, ніхто правил не порушував. Просто дно печери просіло й обвалилося, от і все.
— Вандо…
— Він твій брат.
— Він знав, на що йде. Так, він мій брат, але що зроблено, те зроблено… а ти… ти… мій друг.
— Нічого він не зробив. Він — людина, — прошепотіла я. — Це його дім, а не мій.
— Не хочу з тобою знову сперечатися. Твоє визначення людини вельми відрізняється від мого. Для тебе людина — це щось… негативне. Для мене — це комплімент, і за моїм визначенням ти — людина, а він — ні. Принаймні не після того, що він зробив.
— Я не вважаю, що всі люди погані. Зараз я знаю вас ближче. Але ж, Іяне, він твій брат!
— І мені за це соромно.
Я знову відштовхнулася від нього. Цього разу він не перешкоджав. Швидше за все, через стогін, що зірвався з моїх уст, коли я поворушила ушкодженою ногою.
— З тобою все гаразд?
— Гадаю, що так. Слід розшукати Дока, але я не впевнена, чи здатна дійти сама. Я… я вдарилася ногою, коли падала.
В Іяновому горлі забулькотіло злісне гарчання.
— Котра нога? Дай гляну.
Я спробувала випростати поранену ногу — праву — і знову застогнала. Іянові руки обмацували мені кісточку, перевіряючи суглоби і зв’язки, а тоді обережно повернули ступню.
— Вище. Ось тут, — я потягнула його долоню до внутрішнього боку стегна, трохи вище коліна. Щойно Іян натиснув на забите місце, як я знову застогнала. — Не думаю, що нога поламана абощо. Просто сильно забилася.
— Щонайменше забій м’яких тканин, — пробурмотів він. — І як це трапилося?
— Напевно… приземлилася на камінь, коли падала.
Іян зітхнув.
— Гаразд… Зараз доправимо тебе до Дока.
— Кайлу Док потрібен більше, ніж мені.
— В будь-якому разі треба знайти Дока або покликати когось на допомогу. Кайла мені не донести — а от тебе запросто. Ой… зажди.
Він нагло розвернувся і пірнув назад у печеру з річками. Я вирішила з ним не сперечатися. Мені хотілося побачити Волтера, перш ніж… Док пообіцяв мене дочекатися. Коли закінчиться дія першої дози знеболювального? В голові паморочилося. Скільки всього навалилося на мене, я так утомилася! Адреналін вимився з організму, і я почувалася цілковито спустошеною.
Іян повернувся з рушницею. Я насупилася, адже це нагадало мені, що зовсім недавно я сама цього хотіла. Мені стало соромно за себе.
— Ходімо.