«Будь ласка, не треба, — сказала я Мелані.— Обличчя і без того пече!»
«Він не вдарить тебе».
«Це ти так думаєш. А я не ризикуватиму».
Мелані зітхнула; вона так і тягнулася до Джареда. Було б набагато легше стримуватися, якби я й сама не тягнулася до нього.
«Дай йому час, — переконувала я. — Нехай звикне до нас. Зажди, поки він нарешті повірить».
Вона знову зітхнула.
— Ох, чорт! — заричав Кайл. Мій погляд метнувся до нього. З-під ліктя Джареда в мене втупилися ясні очі.— Таки не впала! — розлютився Кайл.
Розділ 34
Похорон
Джаред гойднувся вперед — геть від мене. Кулак його смачно врізався Кайлові в щелепу.
Кайл тільки закотив очі, рот його розтулився.
На кілька секунд у печері запанувала цілковита тиша.
— Гм, — мовив Док рівним голосом, — з медичної точки зору це було не зовсім доречно.
— Зате мені стало легше, — похмуро відповів Джаред.
Док ледь помітно усміхнувся:
— Що ж, гадаю, ще кілька хвилин непритомності не завдадуть йому непоправної шкоди.
Док знову зазирнув Кайлові в зіниці, поміряв пульс…
— Що трапилося? — запитав мене Вез пошепки.
— Кайл намагався вбити цю істоту, — відповів Джаред, не встигла я й рота розтулити. — Невже хтось здивований?
— Він не хотів… — пробурмотіла я.
Вез поглянув на Джареда.
— Здається, альтруїзм дається їй значно краще, ніж брехня, — зауважив Джаред.
— Ти навмисне намагаєшся мене розізлити? — не витримала я. Терпець мені урвався. Скільки вже я не спала? Гірше за ногу боліла тільки голова. При кожному подиху кололо в боці. Вперше в житті я з подивом усвідомила, що злюся, злюся по-справжньому. — Якщо так, то вітаю — тобі вдалося!
Джаред і Вез вражено витріщилися на мене. Певна, якби я могла бачити обличчя інших, то, мабуть, прочитала б на них такий самий вираз. Ну, може, не в Джеба: він непроникний, як гравець у покер.
— Я — жінка, — ображено мовила я, — і мені діє на нерви, коли мене називають «істотою».
Джаред здивовано кліпнув, а тоді його обличчя знов застигло.
— З якого дива? Бо ти в тілі жінки?
Вез послав Джареду палючий погляд.
— Бо я сама — жінка, — прошипіла я.
— Хто так вирішив?
— Ви, люди, так вирішили. Серед душ саме такі, як я, дають життя потомству. Хіба це не робить мене жінкою?
Така зухвала заява заскочила його зненацька. Я майже пишалася собою.
«Давно пора, — зловтішалася Мелані.— Він неправий і поводиться, як справжня свиня».
«Дякую».
«Ми, дівчата, маємо підтримувати одна одну».
— Про це ти нам ніколи не розповідала, — пробурмотів Вез, поки Джаред шукав, що б таке заперечити. — Як ви розмножуєтеся?
І тут оливкове обличчя Веза потемніло, так ніби він тільки-но усвідомив, що вимовив ці слова вголос.
— Ой… не відповідай, якщо… якщо я запитав щось непристойне.
Я розреготалася. Мій настрій гойдався, як маятник. Зараз на мене напав дурносміх, як це назвала Мелані.
— Ні… тут немає нічого… непристойного. На відміну від вас, у нас усе значно… простіше, — я знову засміялася й залилася густим рум’янцем — пригадалося, як складно це в людей.
«Не забивай голову дурницями».
«Я цього в тебе нахапалася», — нагадала я їй.
— Отже?.. — запитав Вез.
Я зітхнула.
— Тільки дехто з душ належить до… матерів. Ще не матерів навіть. Так нас називають, але це тільки означає, що в нас є потенціал… — згадавши про це, я знову посерйознішала. Матері в живих не лишаються — є тільки спомини про них.
— І в тебе є потенціалі — запитав Джаред.
Я знала, що зараз уважно слухають усі. Навіть Док відірвав вухо від Кайлових грудей.
Я не відповіла на запитання.
— Ми… чимось схожі на ваших бджіл чи мурашок. У нас багато-багато безстатевих членів родини — і одна матка…
— Матка? — перепитав Вез, витріщившись на мене.
— Не зовсім у тому сенсі. Просто на кожні п’ять-десять тисяч душ народжується одна матір. Іноді ще рідше. Чітких правил не існує.
— А скільки трутнів? — поцікавився Вез.
— Та ні, трутнів серед нас немає. Кажу ж вам, усе набагато простіше.
Всі чекали на подальші пояснення. Я ковтнула. Не варто було піднімати цю тему. Мені більше не хотілося про це говорити. Ну то й що — хай Джаред і далі називає мене «істотою»…
Всі досі чекали. Я насупилася, а тоді заговорила:
— Матері… діляться. Кожна… клітина, якщо так можна сказати, адже наша будова відрізняється від вашої, стає новою душею. Кожна нова душа несе в собі частинку материнської пам’яті — частинка матері залишається жити.