Іян розсміявся.
— Ще б пак! Дивно, що ти взагалі добре ставишся бодай до когось із нас.
— Це ти все змінив, — пролепетала я і встромила зуби в твердий хліб. Я автоматично пожувала, ковтнула й відклала хліб, чекаючи, як відреагує шлунок.
— Знаю, не дуже апетитно, — мовив Іян.
Я знизала плечима.
— Просто перевіряю шлунок — чи знову не нудитиме.
— Може, дещо апетитніше…
Я з цікавістю подивилася на нього, але обличчя годі було роздивитися. Я прислухалася — щось хруснуло, потім розірвалося… а тоді я почула запах — і все збагнула.
— Сирні палички! — вигукнула я. — Справді? Для мене?
Щось торкнулося моїх вуст, і я захрумтіла запропонованими ласощами.
— Я так давно мріяла про них, — зітхнула я, жуючи.
Іяна це розсмішило. Він поклав пакетик мені в руку.
Я швидко спорожнила вміст маленького пакетика, а тоді доїла хліб, поки в роті залишався сирний смак. Я ще й не попросила, а Іян уже подав мені пляшку води.
— Дякую. Не тільки за сирні палички. За все.
— Вандо, дуже прошу.
Я зазирнула в його глибокі блакитні очі, намагаючись розгадати цю простеньку фразу, — здавалося, в словах Іяна ховається більше, ніж просто ввічливість. Тільки тоді я усвідомила, що вже можу бачити колір Іянових очей; я швидко підвела погляд на тріщини в стелі. Зірки зникли, небо посіріло. Займався світанок.
— Ти впевнена, що тобі це треба? — Іян простягнув руки, готовий підхопити мене.
Я кивнула.
— Тобі не доведеться нести мене. Нога вже майже не болить.
— Зараз побачимо.
Він допоміг мені звестися на ноги, обхопив однією рукою за талію, а мою руку закинув собі на шию.
— Обережно. Ну як?
Я зробила нетвердий крок. Боляче, але терпіти можна.
— Чудово. Ходімо.
«Гадаю, ти дуже подобаєшся Іяну».
«Дуже?» — заява Мелані заскочила мене зненацька — так виразно вона прозвучала. Останнім часом Мелані прокидалася тільки в присутності Джареда.
«Між іншим, я також тут. Чи йому байдуже?»
«Ну звісно, що ні. Він вірить нам більше за всіх — окрім хіба Джеймі та Джеба».
«Я зовсім не це маю на увазі».
«А що?»
Але вона вже заховалася.
Дорога забрала чимало часу. Аж дивно, як довго ми йшли. Я думала, ми йдемо на майдан чи на кухню — звичні місця зібрань. Натомість ми перетнули східне поле й пішли далі — аж до великої чорної печери, яку Джеб прозвав «гральною». Я не була тут із моєї першої екскурсії. В ніс ударив ядучий сморід сірчаного струмка.
На відміну від більшості тутешніх печер, завширшки гральна печера була набагато більшою, ніж завдовжки. Тьмяні блакитні ліхтарі не стояли на землі, а кріпилися до стелі. Сама ж стеля нависала всього за кілька футів над головою, як у звичайних будинках. А от стіни були задалеко від ліхтарів — і їх годі було роздивитися. Смердючого струмка я не бачила — він дзюрчав і булькав у дальньому кінці печери.
Кайл сидів у яскравому колі світла, обхопивши коліна руками. На його обличчі застигла сувора маска. Коли Іян допоміг мені накульгуючи переступити поріг, Кайл навіть не підвів очей.
З обох боків стояли Док і Джаред, готові щомиті схопити Кайла. Немов… чатові.
Поряд із Джаредом, закинувши рушницю на плече, стояв Джеб. Його невимушена поза свідчила: це тільки поза. Джеймі тримав його за… ні, це радше Джеб схопив Джеймі за зап’ястя. Здається, малому це було не до душі. Але побачивши мене, він усміхнувся й помахав рукою. Тоді глибоко вдихнув і багатозначно подивився на Джеба. Джеб одразу ж відпустив зап’ястя Джеймі.
Шерон стояла біля Дока, поруч із нею — тітка Меґґі.
Іян повів мене до краю ясного кола, в темряву. Тут ми були не самі. Я роздивилася чимало постатей, але не бачила облич.
Дивно: поки ми перетинали печери, Іян із легкістю підтримував мене. А тепер він наче втомився. Рука на талії вже не тримала мене. Довелося шкутильгати самій туди, куди він мене вів. Нарешті Іян всадовив мене на землю і сів поряд.
— Співчуваю! — прошепотів хтось за спиною.
Я озирнулася — то була Труді. Вона підійшла ближче, Джефрі й Гіт зробили те саме.
— Вигляд у тебе жахливий, — мовила вона. — Сильно тобі дісталося?
Я знизала плечима.
— Не дуже.
Виходить, Іян навмисно не тримав мене, щоб продемонструвати всі мої поранення — самим своїм виглядом, без слів, я свідчила проти Кайла. Я насупилася, поглянувши на Іянове невинне обличчя.
Прийшли Вез та Лілі й зайняли місця поруч із невеликою групкою моїх прибічників. За кілька секунд увійшов Брандт, тоді Гайді, Енді й Пейдж. Аарон з’явився останнім.