— Вандо? — звернулася до мене Лілі.
Я запечено похитала головою й показала на ногу.
— Ой, вибач.
«Я чудово граю у футбол, — буркнула Мел. — Тобто грала…»
«А я ледве ходжу», — нагадала я.
— Думаю, перший тайм посиджу на лаві запасних, — мовив Іян.
— Ні,— почав скаржитися Вез. — У тій команді Кайл і Джаред. Без тебе нам гаплик.
— Іди пограй, — сказала я. — А я… Я вестиму рахунок.
Іян подивився на мене і твердо стиснув вуста.
— Щось я не в гуморі, щоб грати.
— Без тебе команда не виграє.
Іян пирхнув.
— Давай, Іяне, — заохотив його Джеймі.
— Я хочу подивитися, — мовила я. — Але гра буде… нудною, якщо одна з команд матиме завелику перевагу.
— Вандо, — зітхнув Іян. — Чесно, в житті не бачив такого невмілого брехуна, як ти.
Попри це, Іян підвівся й разом із Везом почав розминатися.
Пейдж установила ворота — чотири ліхтарі.
Я спробувала звестися на ноги — адже опинилася в самому центрі поля. У тьмяному світлі ніхто мене й не помітив. У печері панував піднесений настрій, підсилений очікуванням. Джеб мав рацію. Хай як дивно, та людям справді потрібна розрядка.
Я насилу стала на всі чотири, підтягнула здорову ногу вперед й оперлася на хвору. Як боляче! Спробувала перевалитися на здорову ногу. Та через надмірне навантаження на хвору ногу я не втримала рівноваги.
Дужі руки зловили мене, перш ніж я гепнулася долілиць. Я сумно підвела погляд, щоб подякувати Іянові…
Слова застрягли в горлі, коли я побачила: мене тримають Джаредові руки.
— Можна було просто попросити про допомогу, — мовив він буденно.
— Я… — я прочистила горло. — Треба було. Та я не хотіла…
— Привертати до себе увагу? — в словах Джареда звучала щира цікавість. І жодних звинувачень. Він допоміг мені дошкутильгати до виходу з печери.
Я хитнула головою.
— Я не хотіла… щоб хтось робив щось із ввічливості, проти волі…— то було не зовсім точне пояснення, але Джаред, здається, зрозумів мене.
— Не думаю, що Джеймі чи Іян відмовилися б тобі допомогти.
Я озирнулася на них через плече. В напівтемряві вони навіть не помітили, що я зникла. Вони відбивали м’яч головами і розреготалися, коли той влучив Везу в обличчя.
— Їм весело. Не хотілося їх відривати.
Джаред зазирнув мені в обличчя. Я зрозуміла, що закохано всміхаюся.
— Хлопець тобі справді не байдужий, — мовив він.
— Так.
Джаред кивнув.
— А чоловік?
— Іян… Іян вірить мені. Завжди наглядає за мною. Він такий добрий… як на людину, — «майже як душа», хотіла сказати я. Але тут це не прозвучало б як комплімент.
— Як на людину! — пирхнув Джаред. — Не уявляв, яке важливе це визначення.
Він усадовив мене на поріг, наче на низеньку лавочку, тож сидіти тут було набагато зручніше, ніж на долівці.
— Дякую, — мовила я. — Джеб зробив усе правильно, ти ж знаєш.
— Не можу погодитися, — Джаредів тон був набагато м’якшим, ніж слова.
— А ще дякую за… за все. Не слід було заступатися за мене.
— Всі слова були правдиві.
Я втупилася в землю.
— Це правда, я не хочу нікого тут скривдити. Не навмисне принаймні. Вибач, що завдала тобі болю, коли з’явилася тут. І Джеймі. Мені так шкода!
Він замислено опустився на землю поруч зі мною.
— Щиро кажучи… — він завагався. — Відтоді як ти тут, Джеймі набагато краще. Я уже почав був забувати, як звучить його сміх.
Ми обоє прислухалися до веселого дитячого сміху, який перекривав басовитий регіт дорослих.
— Дякую, що сказав. Саме це мене найбільше… непокоїло. Я тільки й сподівалася, що не завдам нікому непоправної шкоди.
— Як так?
Я збентежено поглянула на Джареда.
— Як так, що ти його любиш? — запитав він із цікавістю, але не наполегливо.
Я прикусила губу.
— Можеш мені сказати. Я… Я не… — він намагався дібрати правильні слова. — Можеш мені сказати, — повторив він.
Я опустила очі й відповіла:
— Частково тому, що його любить Мелані…— (Навіть не глянувши, я відчула, як на згадку про Мелані Джаред здригнувся). — Спогади Мелані про Джеймі — це… це могутня сила. А тоді я познайомилася з ним особисто… — я знизала плечима, — і не могла його не полюбити. Кожна… кожна часточка мого тіла просякнута любов’ю до нього. Раніше я не усвідомлювала, як сильно на мене впливає носій. Може, це особливість людських тіл. А може — Мелані.
— Вона балакає до тебе? — Джаред намагався говорити рівно, але я чула, як він напружився.