Джаред не відповів. У мене на очах виступили сльози. Невже Іян так високо мене цінує? Невже він думає, що я й справді заслужила тут на життя?
— Ти мене розумієш? — тиснув Іян.
— Я… мені потрібно все обміркувати.
— Поміркуй.
— Але все-таки…
Іян голосно зітхнув, перебиваючи його.
— Не напружуйся. Ванда не зовсім людина, незважаючи на людське тіло. Вона трохи інакше реагує на… фізичний контакт, ніж люди.
Тепер сміявся Джаред.
— Це твоя теорія?
— Що тут смішного?
— Вона реагує на фізичний контакт, ще й як, — мовив Джаред і вмить посерйознішав. — У цьому вона людина. Принаймні її тіло.
Моє обличчя палало.
Іян мовчав.
— Ревнуєш, О’Шей?
— Взагалі-то… так. Як не дивно, — в голосі Іяна відчувалася напруга. — Як ти дізнався?
Джаред вагався.
— Це був… такий собі експеримент.
— Експеримент?
— Він не вдався, вірніше, все пішло не так, як я гадав. Мелані мені зацідила, — Джаред ледь чутно засміявся, і я уявила, як у куточках його очей з’явилися зморщечки.
— Мелані… зацідила… тобі?
— Це була точно не Ванда. Треба було бачити її обличчя… Що таке? Гей, Іяне, заспокойся!
— Чи замислився ти бодай на секунду, як їй було в ту мить? — прошипів Іян.
— Мел?
— Ні, йолопе, Ванді!
— Ванді? — перепитав Джаред, цілком збентежений.
— Забирайся звідси. Сходи поїж. І не підходь до мене хоча б кілька годин.
Іян не дав Джареду можливості відповісти. Натомість різко, хоча й тихо, відчинив дверцята, ковзнув у кімнату й причинив по собі двері.
Він розвернувся, й наші погляди схрестилися. Судячи з виразу його обличчя, для нього стало сюрпризом те, що я не сплю. Він здивувався і засмутився. Вогонь у його очах спалахнув, а тоді згас. Іян міцно стиснув губи.
Аж тут він схилив голову набік і дослухався. Я також нашорошила вуха, але Джаред рухався беззвучно. Іян іще трохи зачекав, а тоді зітхнув і плюхнувся на край свого матраца.
— Здається, ми говорили не надто тихо, — мовив він.
— У печерах звук лунає далеко, — прошепотіла я.
Він кивнув.
— Отже… — мовив він зрештою. — І що ти думаєш?
Розділ 38
Зворушена
— Що я думаю стосовно чого?
— Стосовно… нашої дискусії за дверима, — уточнив Іян.
Що я думала? Я й не знала, що думати.
Якимось дивним чином Іяну вдалося поглянути на ситуацію моїми очима, очима інопланетянки. Він вважав, що я заслуговую на життя.
Але він… ревнував? До Джареда?
Він же знає, хто я. Я всього-на-всього крихітна істота, закорінена в мозок Мелані. Гусінь, як сказав Кайл. Однак навіть Кайл вважає, що Іян у мене закохався. В мене! Це просто неможливо.
А може, він просто хотів знати, що я думаю про Джареда? Що я відчувала під час експерименту? Більше деталей про мою реакцію на фізичний контакт? Я здригнулася.
А може, його цікавлять мої думки про Мелані? Або що думає Мелані з приводу їхньої розмови? Чи згідна я з Джаредом щодо її прав?
Я й не знала, що думати. Про все.
— Я справді не знаю, — мовила я.
Він кивнув.
— Зрозуміло.
— Тому що ти завжди все розумієш.
У відповідь він усміхнувся. Якимось дивним чином його очі водночас були полум’яні та м’які. Особливо беручи до уваги їхній колір, який більше нагадував лід, аніж полум’я. Але зараз вони були теплі.
— Вандо, ти мені дуже подобаєшся.
— Я тільки тепер почала про це здогадуватися. Здається, до мене повільно доходить.
— Для мене це також несподіванка.
Ми обоє обміркували сказане.
Іян міцно стиснув губи.
— Гадаю, ти поки що не знаєш, як реагувати саме на це.
— Ні… тобто так. Я… я просто не знаю…
— Все гаразд. Ти ж не чекала такого повороту. Мабуть, це… дивно.
Я кивнула.
— Так. Не просто дивно. Неможливо.
— Скажи мені одну річ, — мовив Іян за мить.
— Якщо я знаю відповідь.
— Це не важке запитання.
Він не одразу поставив запитання. Натомість потягнувся до мене і взяв мене за руку. Спочатку він тримав її обома долонями, а тоді його пальці повільно ковзнули вгору, від зап’ястя до плеча. Потім так само повільно опустилися вниз. Він дивився не на моє обличчя, а на руку, яка вкривалася сиротами там, де він торкався.