— Тобі приємно чи ні? — запитав він.
«Ні», — відтяла Мелані.
«Але ж не болить», — запротестувала я.
«Він не про це питає. Коли він каже «приємно»… Ох, до тебе говорити — як до дитини!»
«Мені ще й року немає, ти ж знаєш. Чи вже є?» — увага моя відвернулася — я намагалась обчислити дату.
Але увага Мелані не відвернулась.
«Коли Іян каже «приємно», то має на увазі відчуття, як у нас, коли нас торкався Джаред».
Вона показала мені картинку: чарівний каньйон, палючий захід сонця, позаду Мелані стоїть Джаред, їхні руки переплелись. Від цього простого дотику моїм тілом прокотилася хвиля задоволення.
«От про що він говорить».
«А…»
— Вандо?
— Мелані каже, що неприємно, — прошепотіла я.
— А що кажеш ти?
— Я кажу… Я не знаю.
Коли наші погляди зустрілися, в Іянових очах було більше тепла, ніж я очікувала.
— Я не уявляю, як для тебе, мабуть, усе заплутано.
Мені стало спокійніше, що він зрозумів.
— Так. Я заплуталася.
Його рука знову мандрувала по моїй.
— Хочеш, щоб я припинив?
Я вагалася.
— Так, — вирішила я зрештою. — Це… Поки ти так робиш… важко зосередитися. І Мелані… зла на мене. Від цього міркувати ще важче.
«Я не зла на тебе. Скажи йому, щоб ішов геть».
«Іян — мій друг. Я не хочу, щоб він ішов».
Іян відсторонився та схрестив руки на грудях.
— Гадаю, не варто сподіватися на те, що Мелані залишить нас наодинці бодай на хвилину?
— Не варто, — засміялась я.
Іян схилив голову набік і замислився.
— Мелані Страйдер! — покликав він.
Ми з нею обидві аж здригнулися.
Іян провадив:
— Я б хотів поговорити з Бандою приватно, якщо ти не заперечуєш. Чи існує якийсь спосіб це зробити?
«Що-за нечуване зухвальство! Скажи йому в біса ні! Мені не подобається цей чоловік».
Я поморщилася.
— Що вона сказала?
— Вона сказала ні,— вимовила я якомога лагідніше. — І що ти… їй не подобаєшся.
Іян весело засміявся.
— Я поважаю її точку зору. Я поважаю її. І розумію. Але спроба була того варта, — він зітхнув. — Публіка нам ні до чого.
«Про що це він?» — прогарчала Мелані.
Я скривилася. Не люблю, коли вона сердиться. Наскільки вона лютіша за мене!
«Звикай».
Іян поклав руку мені на щоку.
— Я дам тобі час подумати, о’кей? Прояснити свої почуття.
Я спробувала об’єктивно оцінити його руку. Вона ніжно гладила мою щоку. Це було… приємно. Звісно, не так, як тоді, коли мене торкався Джаред, але з обіймами Джеймі також не зрівняти. Якось по-іншому.
— Мабуть, тобі доведеться чекати довго. Знаєш, усе це якось дивно, — мовила я.
— Знаю, — усміхнувся Іян.
Саме тоді я зрозуміла, що хочу йому подобатися. Хоча досі не могла вирішити щодо іншого — його долоні на моєму обличчі, пальців на руці. Однак мені хотілося подобатися йому, хотілося, щоб він думав про мене тільки хороше. Тому я не наважувалася сказати правду.
— Знаєш, мені здається, що справа не в мені,— прошепотіла я. — Це все через тіло Мелані… Вона симпатична, правда ж?
— Так, — кивнув він. — Мелані — дуже симпатична дівчина. Я б навіть сказав — уродлива, — його рука потягнулася до забитої щоки, пальці ніжно погладили шерехату шкіру. — Навіть незважаючи на те, щó я зробив з її обличчям.
За інших обставин я б одразу заперечила, нагадала би, що він тут ні до чого. Але я була така спантеличена, що голова йшла обертом, і я не могла зліпити докупи й двох слів.
Чому мене повинно хвилювати те, що він вважає Мелані вродливою?
«І я так кажу», — мовила Мелані. Очевидячки, не тільки я не могла прояснити власні почуття.
Іян забрав волосся з мого чола і ніжно його погладив.
— Та хай яка вродлива Мелані, вона мені байдужа. Я нічого не відчуваю… до неї.
Від таких слів мені стало легше. І це ще дужче все ускладнювало.
— Іяне, ти не… Ніхто тут не сприймає нас нарізно, як слід було б. Ні ти, ні Джеймі, ні Джеб, — правда полилася сама собою — я не очікувала від себе такої палкості.— Ти не можеш нічого до мене відчувати. Якби ти тримав мене — справжню мене — в руці, тобі би стало бридко. Ти б кинув мене на землю й розчавив підошвою.
Високе чоло Іяна поморщилося, темні брови полізли вгору.
— Я… ні, якби знав, що це ти.
Я невесело всміхнулася.
— А звідки б ти знав? Ми всі однакові, ти не зможеш нас розрізнити.