Вона уявила, як врізається коліном йому в носа, ламаючи, мов у Кайла.
«Не потрібні мені його вибачення!»
Я здригнулася.
Іян чи то усміхнувся, чи то скривився:
— Вона не приймає моїх вибачень.
Я тільки знизала плечима.
— Отже, вона здатна вирватися на волю? Якщо тебе переповнюють почуття?
— Іноді — якщо заскочить мене зненацька, якщо я хвилююся… Через емоції важко зосередитися. Але останнім часом їй важче це робити. Таке відчуття, ніби двері між нами зачиняються. Не знаю тільки чому. Я намагалася її випустити, коли Кайл… — я запнулася і вчасно прикусила язика.
— Коли Кайл намагався тебе вбити, — закінчив він, констатуючи факт. — Ти хотіла дати їй волю? Але навіщо?
Я мовчки дивилася на нього.
— Щоб дати йому відсіч? — здогадався він.
Я не відповіла.
— Гаразд, — зітхнув Іян. — Не хочеш, не розповідай. Як гадаєш, чому двері… зачиняються?
— Не знаю, — насупилась я. — Можливо, спливло забагато часу… Це хвилює нас обох.
— Але раніше вона виривалася на волю, щоб ударити Джареда.
— Так.
Я здригнулася, згадавши, як мій кулак врізався в його щелепу.
— Тому що тебе переповнювали почуття?
— Так.
— А що зробив Джаред? Просто тебе поцілував?
Я кивнула.
Іян здригнувся. Його погляд напружився.
— Що? — запитала я. — Щось не так?
— Коли тебе цілує Джаред, тебе… переповнюють емоції.
Я дивилася на нього з тривогою. Мелані насолоджувалася моментом.
«Саме так!»
— А коли тебе цілую я… — зітхнув Іян. — Ти не знаєш, чи тобі приємно. Тебе не… переповнюють почуття.
— Ой! Вибач.
Іян ревнував. Який дивний цей світ!
— Не варто вибачатися. Я ж казав, що даю тобі час на роздуми, що почекаю. Я не проти.
— Але ти проти…
Іян щось недоговорював.
Він повільно вдихнув і так само повільно видихнув.
— Я знаю, як ти любиш Джеймі. Це очевидно. Здогадуюся, що Джареда ти також любиш. Раніше я не хотів цього визнавати, але в цьому є сенс. Ти прийшла сюди заради них. Ти любиш їх обох, так само як Мелані. Джеймі — як брата. А Джареда…
Іян не хотів зустрічатися зі мною поглядом — втупився у стіну. Я також не дивилася на нього, а вивчала сонячний промінчик, що торкався червоних дверей.
— Скільки в тобі від Мелані, а скільки від себе? — запитав Іян.
— Не знаю. А яке це має значення?
— Велике. Для мене це важливо, — мовив він тихо, я ледве його почула. Не дивлячись на мене і, здається, не помічаючи, що він робить, Іян знову взяв мене за руку.
Якусь мить ми мовчали. Навіть Мелані не озивалася. Було приємно.
А тоді, так ніби хтось натиснув на перемикач, Іян знову став собою. Він щиро засміявся.
— Час на моєму боці,— мовив він, досі усміхаючись. — У нас усе життя попереду. Одного дня ти все зрозумієш і подумаєш: і чого я прикипіла до того Джареда?
«Ага, помрій».
Я також засміялася, щаслива з того, що він знову жартує.
— Вандо? Вандо, можна мені увійти? — з коридору долинув голос Джеймі, зазвучав тупіт його черевиків. Він зупинився біля самого входу в печеру.
— Ну звісно, Джеймі.
Я потягнулася до нього, ще він не встиг увійти. Останнім часом ми зовсім не бачилися — я була то без тями, то чимось зайнята.
— Привіт, Вандо! Привіт, Іяне! — Джеймі широко усміхався, а його волосся стрибало, коли він рухався. Він потягнувся до моєї руки, але поміж нами був Іян. Тому Джеймі прилаштувався на краєчку мого матраца і поклав руку мені на коліно. — Як ти почуваєшся?
— Ліпше.
— Зголодніла? На обід — телятина з кукурудзяною кашею! Принести тобі?
— Ні, дякую. Я зараз не хочу. Як ти? Я давно тебе не бачила.
Джеймі скорчив гримасу.
— Шерон залишила мене після уроків.
— Що ти накоїв? — усміхнулась я.
— Нічого. Я взагалі тут ні до чого, — він явно перестарався з безневинним виразом на обличчі та швидко змінив тему розмови. — Знаєш що? За обідом Джаред сказав, що не дуже гарно з нашого боку виганяти тебе з кімнати, до якої ти звикла. Сказав, що ми зовсім не гостинні. І що ти повинна переїхати назад до мене! Ну, хіба не класно? Я спитав, чи можна сказати про це тобі, а він відповів, що це чудова ідея. І підказав, де тебе шукати.
— Ну звісно, — пробурмотів Іян.
— То що думаєш, Вандо? Ми знову будемо сусідами по кімнаті!
— Але Джеймі, а де житиме Джаред?
— Зажди, дай угадаю, — втрутився Іян. — Закладаюся, він сказав, що в кімнаті достатньо місця для трьох. Я правий?
— Так. А як ти здогадався?
— Я здогадливий.