— Класно, правда ж, Вандо? Все буде так, як раніше!
Мені між ребра мов лезо застромили — занадто гострий біль, який не порівняти зі стусаном чи переломом.
Джеймі з тривогою вивчав моє скривлене мукою обличчя.
— Ой! Ні, я мав на увазі… і тебе також. Усе буде добре. Ми вчотирьох, правда?
Попри біль я спробувала засміятися; було не гірше, ніж не сміятися.
Іян стиснув мою руку.
— Вчотирьох, — пробурмотіла я. — Класно.
Джеймі проліз попри Іяна й обняв мене за шию.
— Вибач. Не ображайся.
— Не хвилюйся. Все гаразд.
— Ти ж знаєш, що я люблю тебе також.
Ну, чому на планеті Земля такі пронизливі, такі гострі почуття? Джеймі ніколи раніше не казав мені таких слів. Раптом по тілу розлилося тепло.
«Гострі», — погодилася Мелані, здригнувшись від власного болю.
— Ти повернешся? — благав Джеймі.
Я не могла відповісти.
— Чого хоче Мел? — запитав він.
— Вона хоче жити з тобою, — прошепотіла я. Мені не треба було в неї запитувати, я і так знала.
— А чого хочеш ти?
— Ти волієш, щоб я мешкала з тобою?
— Вандо, ти ж знаєш, що так. Будь ласка.
Я вагалася.
— Будь ласка?
— Якщо ти справді цього хочеш, Джеймі, тоді гаразд.
— Егей! — вигукнув Джеймі.— Круто! Я біжу розповім Джареду. І принесу тобі поїсти, добре? — він скочив на ноги, матрац спружинив — аж у ребрах віддалося.
— Добре.
— А ти щось хочеш, Іяне?
— Так, хлопче. Передай Джареду, що в нього немає ні крихти сумління.
— Га?
— Не забирай у голову. Принеси Ванді попоїсти.
— Звісно. І ще попрошу у Веза зайвий матрац. Кайл повернеться сюди, і все буде так, як має бути!
— Чудово, — мовив Іян, і хоча я не дивилася на його обличчя, все одно знала, що він закотив очі.
— Чудово, — прошепотіла я і знову відчула між ребрами лезо.
Розділ 39
Занепокоєння
— Чудово, — бурмотіла я собі під носа. — Просто чудово.
На обід Іян вирішив до мене приєднатися; на обличчі його була приклеєна широка посмішка. Намагається мене підбадьорити… знову.
«Гадаю, останнім часом у тобі забагато сарказму», — мовила Мелані.
«Візьму до уваги».
Весь тиждень вона була геть небагатослівна. Зрештою, зараз із жодної з нас не вийшло б гарного товариства. Ми уникали спілкування, навіть одна з одною.
— Привіт, Вандо, — Іян усівся поруч зі мною. В руці він тримав іще теплу миску паруючого супу. Моя порція повільно вистигала на столі, я її й не торкнулася — гралася скибкою хліба, відриваючи маленькі шматочки.
Я не відповіла.
— Та ну, — він поклав руку мені на коліно. Мел в’яло запротестувала. Вона уже звикла до такого ставлення, і тому часто не звертала уваги на Іянову поведінку. — Сьогодні вони повернуться. Ще до заходу сонця.
— Ти говорив те саме три дні тому, і два дні тому, і вчора також, — нагадала я.
— Сьогодні у мене хороше передчуття. Не розкисай — ти стаєш схожа на людину, — дражнився Іян.
— Я не розкисаю.
І я не розкисала. Я просто місця собі не знаходила — не могла навіть думати чітко. Хвилювання з’їдало мене зсередини, ні на що інше сил не вистачало.
— Це не перша вилазка Джеймі.
— Знаєш, мені від цього набагато легше.
Знову сарказм. Мелані має рацію: чи не перегинаю я палицю?
— З ним Джаред, Джефрі та Труді. А Кайл залишився тут, — засміявся Іян. — Тому їм нічого не загрожує.
— Я не хочу про це говорити.
— Гаразд.
Він заходився їсти й облишив мене. Іян завжди намагався дати мені те, що я хотіла, хоча іноді я й сама не знала, чого хочу. Звісно, якщо не брати до уваги його наполегливих намагань розрадити мене зараз. Цього я не хотіла. Воліла хвилюватися — робити бодай це.
Сплив місяць відтоді, як я переїхала до кімнати Джеймі та Джареда. Три тижні ми всі жили разом. Джаред спав на матраці в узголів’ї нашого з Джеймі ліжка.
Я до цього звикла. І тепер мені було важко в порожній кімнаті. Бракувало їхнього рівного дихання.
Єдине, до чого я не звикла, — прокидатися поряд із Джаредом. Він бажав мені доброго ранку, а я завжди думала хвилину-другу, перш ніж відповісти. Він також почувався ніяково, однак поводився ввічливо. Ми обоє були дуже ввічливі.
Щоранку одне й те саме.
«Доброго ранку, Вандо. Як спалося?»
«Добре, дякую. А тобі?»
«Добре, дякую. Як… Мел?»
«Також добре, дякую».
Постійний піднесений настрій Джеймі та його веселе базікання трохи поліпшували ситуацію. Джеймі часто говорив про Мелані, та й звертався до неї — особливо тепер, коли її ім’я, вимовлене вголос, вже не так напружувало Джареда. День у день я дедалі більше вживалася в образ, мешкати тут ставало приємніше. Ми… були щасливі: Мелані та я.